Значення та характеристика Конституції п. Орлика.

5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву “Конституція Пилипа Орлика”. Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природного права, поділу влади тощо). Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, “генеральні радники усіх полків” та “посли від Низового Війська Запорозького”; виконавча – Гетьману, а судова – Генеральному Суду). На жаль положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

Порядок внесення змін до Конституції України.

Шляхи внесення змін до Конституції

На сьогодні існує кілька шляхів перегляду чинної Конституції. Найпростіший з них закладений у висновку Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, де особливий наголос робиться на невідповідності процедури внесення змін до Конституції в 2004 р. конституційно визначеній процедурі розгляду та схвалення змін до Основного Закону. Тобто наголошується на неконституційності змін, внесених в Основний Закон у далекому 2004 р.

Які ж тоді конституційні шляхи зміни української Конституції і які виникатимуть при цьому проблеми? Ось як оцінюють шанси на той чи інший спосіб змінити Основний Закон експерти Лабораторії законодавчих ініціатив. 

Скасування конституційної реформи

У разі якщо б КСУ став на позицію Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (а для цього є достатні правові підстави), засади взаємодії гілок влади визначалися б на основі Конституції в редакції від 28 червня 1996 р. Проте такий сценарій перегляду Основного Закону породжує низку проблем. Головна з яких – розмежування політичної відповідальності між урядом та Президентом, проблема невідповідності засад системи адміністративно-територіального устрою та системи місцевого самоврядування європейським стандартам тощо.

Більше того, низка представлених у парламенті політичних сил також висловили своє негативне ставлення до ідеї скасування конституційної реформи Конституційним Судом. Основним їх аргументом проти відміни результатів конституційного процесу 2004 р. було те, що скасування конституційних змін де-факто означатиме відміну всіх домовленостей, досягнутих у процесі пакетного голосування у грудні 2004 р., зокрема, щодо проведення «третього туру» президентських виборів і визнання їх результатів.

Більшість у 300 голосів

Основні недоліки Конституції України в її нинішній редакції можна виправити також у порядку, передбаченому безпосередньо самим Основним Законом. Проте, якщо проаналізувати існуючий розклад політичних сил у парламенті, практику взаємодії Президента України з Кабміном, то цей варіант має обмежене застосування.

Більшість у 300 голосів нардепів можуть отримати на свою підтримку лише питання непринципового характеру, тоді як перерозподіл владних повноважень у трикутнику «президент – парламент – уряд» або реформування місцевого самоврядування навряд чи будуть підтримані необхідною кількістю голосів народних обранців. Слід також ураховувати і той факт, що внесення змін до низки положень Конституції України потребує проведення всеукраїнського референдуму, правове регулювання якого нині є вкрай недосконалим. Таким чином, кардинальне вдосконалення Конституції у порядку, передбаченому Розділом ХІІІ чинної Конституції, можливе, але з огляду на існуючий баланс політичних інтересів малоймовірне.

Національна конституційна рада

Останнім часом популярною стала ідея прийняття нової редакції Конституції на референдумі. При цьому глава держави та низка фахівців запропонували законопроектні роботи, спрямовані на перегляд Основного Закону, винести за стіни законодавчого органу. Так з’явилася Національна конституційна рада. Не важко здогадатися, що однозначного сприйняття ані її персонального складу, ані алгоритму підготовки нової редакції в суспільстві не існує. Доводиться констатувати, що в існуючому складі НКР напрацьований нею варіант нової редакції Основного Закону навряд чи отримає підтримку 300 голосів членів парламенту.

Крім того, у запропонованому Президентом алгоритмі нез’ясованою лишається роль у конституційному процесі загальнонаціонального референдуму з питання схвалення нової редакції Конституції. Якщо такий референдум буде скликано після неприйняття парламентом підготовленого НКР та, у свою чергу, підтриманого Венеціанською комісією проекту нової редакції Конституції, то виникають два питання: який саме варіант змін до Конституції виноситиметься на цей референдум і які правові наслідки він матиме.

Конституційна Асамблея

Є й інша модель трансформації української Конституції. Нині існує потреба в тому, щоб напрацювання конституційних змін здійснювалось незалежним від політичних впливів органом. У цьому контексті не можна не погодитись з позицією Ігоря Коліушка та Юлії Кириченко, згідно з якою основним завданням Президента та ВР має стати конституювання та забезпечення діяльності спеціально уповноваженого органу установчої влади на прийняття нової редакції Конституції – Конституційної Асамблеї.

Водночас реалізація такого сценарію потребує вирішення кількох питань правового та політичного характеру. До категорії завдань політичного змісту слід віднести досягнення згоди між главою держави і лідерами провідних політичних сил стосовно можливості прийняття нової редакції Основного Закону Конституційною Асамблеєю, обов’язкового визнання результатів її роботи. З-поміж завдань правового характеру відзначають визначення процедури прийняття нової Конституції Асамблеєю в Розділі ХІІІ чинної Конституції, проведення референдуму з цього питання відповідно до ст.ст. 156, 159 Конституції.

33.Поняття, суть та ознаки конституційного ладу. У вітчизняній та зарубіжній літературі категорія “Конституційний лад” порівняно нова і її вживання пов’язане з прийняттям сучасних конституцій. До кінця 80-х років були поширені терміни “державний та суспільний лад” чи “державний та суспільний устрій”. Термін “конституційний лад” використовується не тільки вченими, але і вживається в тексті Конституції та законодавстві України, але нормативного визначення його не має. Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладається різне значення, але об’єднує вчених одне – всі вони пов’язують існування конституційного ладу з наявністю в державі конституції. Зокрема, під конституційним ладом розуміють:

по-перше, фактичну конституцію або цілісну систему основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими нормами (А.І. Алебастрова);

по-друге, певний спосіб чи форму організації держави, який закріплений в її конституції (Є.І. Козлова, О.Є. Кутафін) або устрій держави і суспільства закріплений конституційно-правовими нормами (Ю.М. Тодика);

по-третє, такий стан відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою (російський вчений М.В. Баглай) або як встановлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави (Колюшин Е.І.). При цьому під конституційною державою розуміється держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Останній підхід до розуміння конституційного ладу є найбільш точним, оскільки наявність в країні акту, що називається конституцією і визначає устрій держави ще не свідчить про її конституційний характер і відповідно – про наявність конституційного ладу. Поняття конституційного ладу не зводиться лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина.

Прийняття конституції має виключне значення для становлення в Україні конституційного ладу, але це тільки початковий етап в реформуванні держави і суспільства і втілення в конституційно-правову практику загальновизнаних правових цінностей. На думку відомого українського вченого Віктора Федоровича Погорілка конституційний лад можна охарактеризувати в трьох аспектах:

1. за суттю. Конституційний лад являє собою певний тип правових відносин, які зумовлені рівнем розвитку суспільства, держави і права;

2. за змістом. Конституційний лад опосередковує передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави;

3. за формою. Конституційний лад передбачає основні види організації і діяльності Держави і суспільства та інших державних відносин (форму безпосереднього народовладдя, форму державного правління, форму державного устрою).

Конституційний лад характеризується наступними ознаками:

1. суверенність конституційного ладу. Конституційний лад визначається конституцією України, яка прийнята ВРУ від імені народу, який є носієм суверенітету та змінюється виключно народом (ч.3. статті 5 КУ та преамбула КУ). КСУ у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2005 року дав офіційне тлумачення ч. 3 статті 5 КУ, відповідно до якого положення, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом 13. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами;

2. демократизм. (стаття 1, 5, 7, 15 КУ). Так, згідно ч. 2 статті 5 КУ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Положення носієм суверенітету є народ закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державно влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. Воля народу – наголошується в Загальній Декларації прав людини – повинна бути основою влади уряду, ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування (ч.3 стаття 21). За конституцією України волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) в порядку встановленому Конституцією та законами України. Здійснення народного волевиявлення в зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Результати народного волевиявлення отримані через вибори та референдум є обов’язковими. Влада народу здійснюється в межах території держави та у спосіб і формах встановлених Конституцією та законами України;

3. гуманізм КЛ. полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який базується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні. Відповідно до статті 3 КУ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави. Безпосереднім доказом, що КУ приділяє найбільше уваги саме особі є те, що з 161 статті правам, свободам і обов’язкам присвячено 48 статей. Найбільшу частину прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права та свободи. Гуманізм конституційного ладу також проявляється у закріпленій конституцією національній, економічній, соціальній, культурній, екологічній політиці держави;

4. реальність КЛ. вказує на наявність конституційного ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад – це з одного боку офіційний лад (встановлений конституцією) і система суспільних відносин проголошених і закріплених КУ. З іншого боку КЛ має бути дійсним і відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття КУ і на перспективу. На сьогодні ряд положень КУ лишаються формальними, не реалізованими – наприклад, стаття 1, 8 КУ;

5. системність КЛ. проявляється у логічності тексту КУ, послідовності закріплення цінностей та відносин у повноті, закріплення всіх інститутів держави і суспільства. Осмислення таких нових пріоритетів, що закріплені в КУ відбилось на структурі КУ та розміщенні в ній конституційно-правових інститутів;

6. наукова обґрунтованість. Теоретичні основи конституції і гарантованого нею КЛ можна поділити на 3 частини: 1. Надбання світової конституційної думки (вчення про природні права людини, парламентаризм, розподіл влад); 2. здобутки радянської науки (вчення про ради, законність, роль держави); 3. розробки українських вчених (про громадянство, форми народовладдя);

7. наступність КС (історизм). Втілення не тільки позитивного досвіду зарубіжних країн, але і збереження всього того, що було позитивним в українському правотворенні і державотворенні (державні символи, форми прямого народовладдя та інше);

8. програмність КЛ. Конституція України програмує розвиток держави і суспільства на перспективу і тому не всі норми конституції України є реальними.

9. Гарантованість КЛ.

Система основних засад конституційного ладу. Будь-який конституційний лад будується на найважливіших політико-правових ідеях, принципах, що виражають концепцію і філософію Конституції, її суть і соціальну спрямованість. Сукупність таких принципів позначається розробленим в європейській правовій доктрині поняттям “основи конституційного ладу”. Конституція регулює, як правило, не всі аспекти конституційного ладу, а лише основи. Саме вони є найважливішим об’єктом конституційного регулювання і тому вони мають конституційну природу. Конституційний лад відрізняється від основ конституційного ладу. Під основами розуміються найважливіші вихідні начала, положення, що охоплюють головні риси, які визначають зміст і сутність того чи іншого явища, тому основи конституційного ладу включають в себе не всі суспільні відносини, що складають суть конституційного ладу, а лише головніші, які визначають устрій держави і суспільства. Поняття конституційний лад ширше поняття основи конституційного ладу. Основи конституційного ладу виражені у розділі І КУ, який має назву “Загальні засади”. Термін засади ототожнюється з термінами принципи, начала, основи.

Основи конституційного ладу, як конституційно-правовий інститут – це сукупність норм конституції, які закріплюють основні принципи конституційного ладу і об’єднані в розділі І Конституції. Це найбільш загальні принципи конституційного права, які слугують базою для формування конституційно-правових відносин і містять вихідні начала для національного права України. Нормам цього інституту притаманні наступні особливості:

1. особливий предмет правового регулювання. Оскільки норми даного інституту визначають зміст правового регулювання найважливіших сторін життєдіяльності Держави, суспільства і особи (статті 6, 10, 15). Ці норми закріплюють фундаментальні цінності, які визначають розвиток суспільства та держави;

2. загальний характер даних норм полягає в тому, що вони впливають на суспільні відносини шляхом закріплення в найбільш загальній формі принципів устрою держави і суспільства, статусу особи, засад правової системи і не породжують конкретних правовідносин. Вони є визначальними для інших правових норм і відіграють провідну роль для всієї системи державно-правового регулювання, їх конкретизація здійснюється в інших нормах конституції та в актах чинного законодавства. Тому серед них переважають норми принципи, дефініції;

3. особлива юридична значущість даних норм: з одного боку, всі норми конституції мають найвищу юридичну силу, а з другого – норми всіх інших її розділів базуються саме на нормах, що закріплюють засади конституційного ладу, їх розвивають і в силу цього не можуть їм суперечити. Ці норми можна назвати конституцією для норм конституції, базою і першоосновою у правовому регулюванні;

4. підвищена стабільність цих норм пов’язана з наступними моментами: право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові та жорсткістю самої конституції.

Норми І розділу можна згрупувати наступним чином: 1. Засади організації і функціонування Української держави (якісні риси держави – стаття 1, форма держави – стаття 2, 5, функції держави – 3, 16, 17, організація державної влади – статті 6, 10, 20); 2. Засади організації суспільства (визначення і гарантування основ громадянського суспільства – статті 11, 12, 13, 14, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – стаття 15); 3. Засади статусу особи (стаття 3 КУ); 4. Засади народовладдя (статті 5, 7); 5. Засади функціонування системи права в Україні (статті 8, 9).