4.. Роль конституційного права України в системі права України.

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.

Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм.

Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.

5.Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією еле­ментів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) мають формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;

2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах,- вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо;

3) джерелами, в яких вони виражені,- найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них відносять такі інститути:

1) загальних засад конституційного ладу України;

2) основ правового статусу людини і громадянина;

3) прямого волевиявлення (вибори, референдум);

4) конституційної системи органів державної влади;

5) територіального устрою України;

6) конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

6..Система конституційного права - є системою інститутів, принципів і норм конституційного права. Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування.

Конституційне право - відкрита система, яка по-стійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від "спрацьованих", "віджилих" елементів. Цим забезпечується стабільність системи та її правоохо-ронний вплив на суспільні відносини.

На формування системи КПУ впливають такі культурні і інформаційні чинники як:

• рівень правової культури учасників конституційно-правотворчої і правозастосовчої діяльності.

• рівень розвитку конституційно-правової освіти і науки.

• інформованість учасників правовідносин про новітні методи пізнання відповідної галузевої системи.

Система КП не збігається із системою КУ 1996 р., а тим більше не може ототожнюватись з нею. Система КП значно ширша системи Конституції, оскільки:

1. Система КПУ охоплює всі конст-правові норми, а система К тільки частину

2. Система КП так само як і система К створена на основі єдності їх змісту та специфіки врегульованих відносин, однак для системи КП характерний більш високий рівень узагальнення за предметним змістом.

3. Система КП може існувати тоді, коли відсутня Конституція.

4. Система КП є більш гнучкою та динамічною ніж система конституційна.

5. Система КП об’єднує в єдине ціле сукупність усіх норм КП, що відображенні не лише в К, а й у системі чинного конституційного законодавства.

7. Конституційно-правові інститути: поняття, особливості та види конституційно-правових інститутів.

Конституційно-правові інститути – це відповідна система норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу.

До конституційно-правових належать такі інститути, як основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборча система, народне представництво, конституційний контроль, інститут президентства, громадянства. Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові ін-ститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності.

Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надшститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Таким чином, конституційно-правовий інститут - це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв'язаних правових норм. Це - головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різ-новидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це - інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

Конституційно-правові інститути об’єднують норми як Конституції України, так і поточного конституційного законодавства. Норми цих інститутів відрізняються за територією дії, ступенем визначеності і чіткості правових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та за іншими ознаками.

Юридичним критерієм виокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут є три ознаки :

1. юридична єдність правових норм;

2. повнота регулювання відповідної сукупності державно-правових відносин;

3. відокремленість норм, що створюють конституційний інститут, в розділах КУ, законах, інших НПА.

Конституційно-правові інститути :

• основи конституційного ладу України

• основи правового статусу людини і громадянина

• виборче право

• інститут референдуму

• конституційний контроль

• інститут парламентаризму

• інститут президента

• інститут територіального устрою

• інститут громадянства

• інститут місцевого самоврядування

• та ін.

Інститути можуть бути розподілені на :

• генеральні (загальні)

• основні (головні)

• тубінститути ( початкові)

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери(або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них відносяться таки інститути :

• основи конституційного ладу України

• основи правового статусу людини і громадянина

• виборче право

• інститут референдуму

• конституційної системи органів державної влади

• інститут територіального устрою

• інститут місцевого самоврядування

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути :

• громадянства України

• принципів правового статусу людини і громадянина

• основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина

• гарантій основних прав і свобод

• правового статусу іноземців в України

• політичного притулку

Початкові конституційно-правові інститути в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Є дещо спрощений варіант поділу конституційно-правових інститутів на прості й складні. Наприклад, інститут основ правового статусу людини і громадянина як складний інститут включає : інститут громадянства; інститут гарантування прав і свобод людини і громадянина. У правовому статусі іноземців, біженців, осіб без громадянства є своя специфіка. До простих інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут притягнення депутата до відповідальності. Вони належать до складнішого інституту – інституту парламентаризму.

Отже, можливі обидві класифікації конституційно-правових інститутів залежно від критерію різної кількості норм, які входять до інституту, обсягу суспільних відносин, що регулюються цими нормами.

8.Поняття, особливості, класифікація та структура конституційно-правових норм.

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Від інших правових норм вони відрізняються:

- особливим змістом - регулюють особливе коло відносин;

- установчим характером приписів - визначають основи побудови правової системи та державного механізму;

- особливостями структури — переважна більшість не містить санкції;

- основоположним джерелом – Конституція України;

- особливим колом суб'єктів - народ, держава тощо;

- загальнорегулятивним характером - норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо.

4)   особливостями структури, оскільки для них не є характерною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конституції України), інші - диспозицію і гіпотезу, наприклад, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 32 Конституції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах, наприклад, «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ст. 111 Конституції України);

6)  ступенем визначеності приписів - значна частина конституційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (нор-ми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розділі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8). Подібні норми характеризуються також особливим механізмом реалізації - внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України тощо).

Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особливостей та ефективного застосування класифікуються за різними підставами:

Конституційно правова норма – це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом, або державою, або суб’єктами місцевого самоврядування загальнообов’язкове правило поведінки або діяльності суб’єктів конституційного права, або умови перебування цих суб’єктів у певному стані чи статусі незалежно від їх волі.

Конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфічною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перша за все Конституцією України), і суб’єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані.

Виходячи з цих особливостей, до специфічних особливостей норм конституційного права слід віднести:

• вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів (КУ, окремі акти КСУ, конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами)

• особливий юридичний зміст (специфічна сфера регулювання суспільних відносин)

• установчий характер конституційних норм (встановлює устрій держави, визначає принципи її діяльності, систему державних органів та їх компетенцію)

• безпосередній та прямий характер їхньої дії (пряма дія – це дія через закон, зміст якого визначається нормою Конституції: закон конкретизує цю норму; якщо такого закону немає, то норма може діяти безпосередньо)

• особливості їхньої структури (більшість конституційно-правових норм не має класичної тричленної структури: у багатьох з них немає санкції, деякі складаються лише з диспозиції; )

Класифікувати конституційно-правові норми можна наступним чином:

1. За змістом

• норми, які визначають основні засади конституційного ладу України

• норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

• норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії

• норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо

• норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя

2. За юридичною силою

• Конституція

• закони

• постанови ВРУ; укази, розпорядження ПУ; постанови КМУ

• акти органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування

3. За призначенням у механізмі правового регулювання

• матеріальні («ВРУ працює сесійно» - КУ)

• процесуальні (засіб реалізації матеріальних норм «Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування» - ЗУ «Про вибори народних депутатів»)

4. За терміном дії

• постійні (невизначений строк дії)

• тимчасові (зазвичай у перехідних положеннях НПА)

• виключні (наприклад: «…на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи…» - ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»)

5. За територією дії

• загальні (КУ)

• локальні (Конституція АРК)

6. За характером приписів

• уповноважуючі (право суб’єктів виконувати певні дії, норми-принципи)

• зобов’язуючі (обов’язок суб’єктів діяти в межах норми: конституційні обов’язки громадян)

• забороняючі (неприпустимість суб’єктів порушувати правові приписи: «Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом» - КУ)

7. За характером втілених приписів

• імперативні (не надають свободи вибору своєї поведінки: «Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів» - КУ)

• диспозитивні (Можливість вибрати варіант поведінки: «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України…» - КУ)

8. За функціональною спрямованістю

• регулятивні

• охоронні (містить модель поведінки, яка застосовується в разі порушення регулятивних норм)

9. джерела конституційного права України: специфічні особливості та класифікація.

Джерела – це зовнішня форма вираження, втілення конституц.-правових норм, що дозволяє наділяти такі норми різною юр. силою за важливістю.

Ознаки:

• визначеність

• загальнообов’язковість

• загальновідомість

Джерела конституційного права Украї­ни досить різноманітні. Їх класифікують за характером (сутніс­тю) волевиявлення, змістом, формою, територією дії, часом дії, чинністю, національною приналежністю тощо.

Основним критерієм розмежування джерел конституційного права є їх характер, сутність. За сутністю джерела конституцій­ного права поділяються на ті, що є безпосереднім волевиявленням усього українського народу, ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади, а також ті, що є волевиявленням тери­торіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

За формою:

- нормативно-правові акти;

- договори;

- судові прецеденти (в Україні діють лише на рівні застосування Європ. суду з прав людини як джерела права. КСУ та ВСУ в певній мірі теж застосовують НПА, тому їх акти тлумачення – квазі-прецеденти)

- акти інших соц. форм (звичаї, мораль, справедливість і т.д.).

За змістом (за низхідною юр. силою):

1) конституційні – власне Конституція, наділена найвищою юр. силою, є актом прямої дії, а всі НПА України мають їй відповідати, поширює свою дію на всю територію Україну та на всіх осіб в її межах (крім особливостей екстериторіальності), вступає в дію з моменту прийняття (28.06.1996);

2) законодавчі:

- акти референдуму, які, відповідно до ЗУ «Про Всеукр. та місц. референдум», мають вищу юр. силу, ніж закони – мають імперативний х-р (КСУ – 27.03.2000);

- закони України – визначають права та обов’язки людини, їх правосуб’єктність, гр-во та інші найважливіші сфери. Мають меншу юр. силу від КУ та актів референдуму. Бувають:

а) конституційні (від 8.12.2004 р.) – ті, що вносять зміни до КУ + Про гімн, бо прийнятий двома третинами;

б) органічні (прямо передбачені в КУ) – Про гр-во, Про місц. самовряд. в Україні та ін.;

в) звичайні;

г) міжнародні договори (відповідно до ст.9 КУ, є частиною укр. з-давства). Особливу увагу слід приділити Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод – підґрунтя Конституції.

3) підзаконні НПА:

- укази ПУ;

- постанови ВРУ та КМУ;

- накази міністерств і відомств (напр., МВС з питань гр-ва чи біженців).

4) локальні – перш за все – це статути громад.

За часом дії

• постійні акти

• тимчасові акти

За чинністю

• чинні

• нечинні (історичні)

За територією дії

• загальнодержавні акти

• локальні акти

За національною належністю

• національні джерела

• міжнародні джерела

10. Система джерел конституційного права України.

Різноманітні за своєю правовою природою джерела консти­туційного права України перебувають між собою в генетичних, структурних і функціональних взаємозв'язках і утворюють сис­тему джерел конституційного права України. Система джерел конституційного права України — це сукупність взаємозв'яза­них і взаємообумовлених законодавчих та підзаконних норма­тивно-правових актів, що є зовнішньою об'єктивацією волі ук­раїнського народу і політики держави.

Система джерел конституційного права України, представ­лена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами.

1. Основним джерелом конституційного права є Конституція України від 28 червня 1996 р. Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливі­ші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень та йо­го захисту, гарантування. Конституція України як основне дже­рело конституційного права України має ряд характерних ознак.

По-перше, Конституція за своєю сутністю є Основним Зако­ном (Іех fundamentales), що виражає волю українського народу і політику держави; по-друге, за змістом вона має вищу юридич­ну силу; по-третє, норми Конституції є нормами прямої дії; по-четверте, приймається і вводиться в дію відповідно до передбаче­ної законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. По-п'яте, чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції.

2. Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського рефе­рендуму. Вони характеризуються такими ознаками: за своєю сут­ністю вони виражають волю українського народу та територі­альних громад або сприяють її вираженню; за змістом акти референдумів мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів референдумів; за формою вони є формально визначе­ними актами правотворчості; акти референдумів об'єктивують конституційно-правові норми, а також норми інших публічних галузей права — інформаційного, фінансового тощо; акти рефе­рендумів, що видаються або санкціонуються під час ініціювання, призначення та проголошення, організації та проведення, об'єк­тивізації рішень референдумів мають системний характер і утво­рюють систему актів референдумів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. акти всеукраїнського референдуму мають ви­ключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на території України з часу їх оприлюднення, не потребують санкціонування з боку будь-якого державного орга­ну, а їх невиконання чи неналежне виконання має своїм наслід­ком юридичну відповідальність.

У системі джерел конституційного права України акти всеук­раїнського референдуму представлені рішеннями всеукраїнських референдумів 1 грудня 1991 р. і 16 квітня 2000 р. Якщо перший акт всеукраїнського референдуму був вдало реалізованим і надав ви­щої юридичної сили історичному Акту проголошення незалеж­ності України, то рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. так і залишається нереалізованим, що вказує на слабкість механізму правового захисту актів всеукраїнського референдуму.

3. Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо ін­ших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму, і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері консти­туційного права.

Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст. 92 перед­бачає коло питань, що визначаються (права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки грома­дянина; громадянство; правосуб'єктність громадян; статус інозем­ців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов та ін.) і встановлюються (Дер­жавний бюджет і бюджетна система України; система оподатку­вання, податки і збори; порядок використання і захисту державних символів; державні свята та ін.) виключно законами України.

Закони різняться за своєю суттю і змістом. У теорії консти­туційного права прийнято виділяти конституційні закони, орга­нічні закони, звичайні закони та інші, особливі різновиди законів. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: а) законодавчі акти, що вносять зміни і до­повнення до Конституції; б) закони, прийняття яких прямо перед­бачено нормами Конституції.

Щодо органічних законів, то проблема визначення їх суті та змісту, як джерел конституційного права, перебуває у теоре­тичній площині, оскільки Конституція не передбачає необхіднос­ті їх прийняття, а чинне законодавство України не містить поло­жень про органічні закони.

Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конс­титуційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за тією ж законодавчою процедурою. Але, якщо прийняття конституційного закону, як правило, передба­чає кваліфіковане голосування (2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України), то звичайний закон ухвалюєть­ся простою більшістю.

4. Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Вони займають особ­ливе місце у системі джерел, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави.

Декларації — це нормативно-правові акти, що приймають­ся Верховною Радою України і нормативно визначають основ­ні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про держав­ний суверенітет України від 16 липня 2001 р., Декларація прав на­ціональностей України від 1 листопада 1991 р. Утім, декларації несуть здебільшого політичне значення і часто містять положен­ня, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку як джерел конституційного права.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення і розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території, Акт наголошував, що на тери­торії України мають чинність виключно Конституція і закони України.

5. Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні проце­суальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної пра-вотворчості в України (Регламент Конституційного Суду України). За умови реалізації в майбутньому ст. 82 Конституції, до законодавчих джерел може бути віднесений і Регламент Вер­ховної Ради України, який на сьогодні залишається підзаконним джерелом конституційного права.

6. До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кон­ституції такі договори є частиною національного законодавства лише за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Ра­дою України.

7. До законодавчих джерел конституційного права України та­кож відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Ра­дянських Соціалістичних Республік і Української СРСР та їх ор­ганів. Ці акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва.

8. Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції обов'язкові на території України. Вони вида­ються на основі і в розвиток Конституції і законів України. Крім того, Президент України вводить у дію своїми указами рішення Ради національної безпеки і оборо­ни України та ряду інших державних органів, що створюються при Президентові України.

9. Джерелами конституційного права України є постанови і роз­порядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови і розпо­рядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-пра­вові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми. Враховуючи специфіку нормативно-правового ре­гулювання суспільних відносин з боку уряду, можна зробити висновок, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украї­ни та інших центральних органів виконавчої влади становлять не­значну частку в системі джерел конституційного права України.

10. Джерелами конституційного права України є акти Централь­ної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Природа цих джерел є досить складною і малодослідженою — за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами — це нормативно-правові акти органів державної вла­ди, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасни­ків виборчого процесу.

11. Важливим джерелом сучасного конституційного права є ак­ти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це відносно нове джерело, оскільки інститут омбудсмана в Україні почав формуватися лише після прийняття чинної Конституції. Але за короткий термін ак­ти реагування Уповноваженого на практиці довели свою дієвість та ефективність у сфері забезпечення прав і свобод людини і гро­мадянина.

12. Висновки і рішення Конституційного Суду України, що мають нормативно-правовий характер і юридичні наслідки загального характеру у конституційно-правовій сфері, слід вва­жати джерелами конституційного права. Одночасно відкритим залишається питання щодо юридичної сили висновків і рішень Конституційного Суду України: за суб'єктом нормотворчості во­ни є підзаконними актами, а за змістом і процесуальною формою нормотворчості вони фактично мають таку саму юридичну силу, як і Конституція, і закони України.

Якщо звернутися до правової природи рішень і висновків Кон­ституційного Суду України, то слід констатувати, що ці норматив­но-правові акти в силу «мовчання» Конституції за своїм змістом і формою доповнюють, розширюють чи скасовують нормативні положення чинного конституційного законодавства України.

13. Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — Конс­титуція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, норма­тивно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

14. Наступним джерелом конституційного права України є нор­мативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Най­більш розгалуженим джерелом муніципального права є норма­тивно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема, відповідні акти територіальних громад, представниць­ких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконав­чих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоор­ганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема, статути міст та інших адмі­ністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.

Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. Ці статути набувають чинності як джерела конституційного пра­ва України після їх реєстрації у Міністерстві юстиції України, то­ді як звичайне рішення рад нормативно-правового характеру, як правило, набуває чинності з дня його оприлюднення. Саме стату­ти територіальних громад мають найбільш питому вагу серед ло­кальних джерел конституційного права України.

15. Найвагоміше місце серед джерел конституційного права займає Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р

11. Конституція України – основне джерело конституційного права.

Конституція України – це єдиний НПА найвищої юрид. сили, який є основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносин, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийнятя і гарантування.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

Чинну К. прийнято ВРУ 28 червня 1996 року о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяли участь 387 народних депутатів («за» - 338, «проти» - 18). Складається з преамбули та 15 розділів.

Особливості КУ:

- гуманістична спрямованість (права, свободи людини висвітлені у 2-му розділі);

- поділ влади (вперше закріплено);

- визначені засади діяльності посадовців;

- принцип верховенства права;

- розширена сфера контролю (Рахункова палата);

- закріплено існування КСУ.

Юридичні властивості КУ:

- нормативність

- установчість

- найвища юридична сила

- особлива юридична роль зумовлена предметом регулювання

- гуманістичний характер

- підвищена стабільність

- підвищена охорона з боку держави

- база розвитку законодавства

- особливий порядок прийняття змін

- легітимність

- правонаступність

- реальність

Функції КУ

Функції – це найголовніші шляхи впливу на розвиток держави, суспільства. Напрями та способи впливу КУ на суспільні відносини. Недолік досліджень функцій – відсутність системних підходів розуміння сутності та змісту , відсутність критеріїв.

Галузеві функції:

- політична

- економічна

- соціальна

- культурна

Владні функції:

- установча

- правотворча

- контрольна

- охоронна

- інтегративна

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути.

Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Роль установчої функції Конституції полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.

Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, касування чи призупинення дії актів державних органів, тощо.

Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле.

Принципи КУ закріплені в КУ:

• верховенства права(ст. 8 КУ)

• демократизму(ст. 1 КУ)

• розподілу влад (ст. 6 КУ: єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову)

• збалансованості державних і суспільних інтересів

• принцип гуманізму

• принципи політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності(ст. 15 КУ)

Правова охорона К – сукупність правових та організаційних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення реалізації дії, захисту конституційних норм, встановлених нею гарантій, конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, режиму конституційної законності.

Система правової охорони К

• парламенту

• парламенту і загальних судів

• парламенту і спеціалізованих органів конституційної юрисдикції

Форми правової охорони К:

• через владні повноваження органів державної влади, омс

• суб’єктами права законодавчої ініціативи

• щодо особливого порядку внесення змін до КУ

• у формі конституційного нагляду (констатується невідповідність певного акту (ПУ щодо правових актів АРК, Кабміну тощо)

• через конституційний контроль (н-д, право вето ПУ, рішення щодо конституційності) – іноді опосередковується конституційним наглядом (суди загальної юрисдикції)

Суб’єктами правового захисту Конституції України є:

• Сама Конституція

• Глава держави

• ВРУ

• Центральні і місцеві органи виконавчої влади

• Правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура.

• Прокуратура

• Громадські правозахисні організації, що здійснюють громадський контроль

12. Міжнародні договори як форма конституційного права.

Міжнародний договір – це міжнародна угода, яка укладена між державами в письмовій формі та регулюється міжнародним правом незалежно від того чи містить в одному чи в декількох документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУ такі договори є частиною нвц. законодавства лише за умовами надання згоди на їх обов’язковість ВРУ.

В якості основної форми права виступає договір у міжнародному праві. Міжнародний договір - це явно виражена угода міждержавами та іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, які мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення взаємних прав та обов'язків.

Стаття 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів містить нормативне визначення цього джерела: «Договір означає міжнародну угоду, укладена між державами у письмовій формі і регульоване міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода водному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування ».

Існують різні види міжнародних договорів: двосторонні та багатосторонні; політичні, економічні договори та договори, які укладаються зі спеціальних питань.

Кожен з них містить загальні правила поведінки вступає як результат узгодження воль суб'єктів - учасників того чи іншого договору.

У ряді держав, міжнародні договори, в яких беруть участь ці держави, розглядаються як складова частина національної правової системи.

13. Закони як джерела конституційного права.

Закон – це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юрид. силу.

Закон у широкому розумінні – це встановлені державою загальнообов’язкові правила. У власне юридичному значенні закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Конституційні закони (КЗ) – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її.

Таким законам належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин. Вони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвивати ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато.

До конституційних, або органічних законів відносяться також закони про органи державної влади – законодавчої, виконавчої і судової про статус Президента України; про політичні партії; територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; власність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяльність.