1. Поняття конституційного права як галузі публічного права.

Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні. КП є провідною галуззю права Укр. КП відповідає на 2 питання:

• кому належить влада вУкр;

• яким чином вона здійснюється.

На ці питання вичерпно дає відповідь основний закон України – Конституція!

Конституційне право розглядається у трьох аспектах: як галузь права, як наука і як навчальна дисципліна.

Як галузь права воно є системою юр.норм, що регулюють певний вид суспільних відносин у країні.

Як наука є системою знань про правове регулювання і функціонування таких відносин.

Як навч.дисципліна є предметом викладання і вивчення в системі вищої освіти. В науці конст. права існує дискусія щодо назви галуззі (конст. чи державне право).

Розв’язання цієї проблеми слід шукати у філософ-правовому відношенні з двома основними напрямками юрид. думки:

• природно-правовим

• позитивіським.

1. Природно-правовий виходить з того, що першоосновою К. є людина та її права, тому в країнах які визнають це положення існує КП (США, Росія, Франція).

2. У тих країнах, що визнають позитивіський напрям, першоосновою К. визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини (Німеччина, Австрія, Швейцарія).

Отже, назва цієї галузі залежить від конституціоналізму в країні.

Публічне право – це підсистема права, яка регулює сусп. і міждержавні відносини.

2. Зміст та структура предмету конституційного права.

Предмет галузі конституційного права чітко визначити неможливо. Про це свідчать численні спроби детально окреслити сферу конституційно-правового регулювання, що їх можна спостерігати в новітній вітчизняній і закордонній юридичній літературі.

Втім, у загальному вигляді предмет галузі конституційного права можна окреслити досить чітко - це особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства з організацією та здійсненням публічної влади. При цьому традиційно, від моменту виникнення цієї галузі права, в її предметі зазвичай вирізняють дві взаємопов'язані групи відносин:

1.   Відносини між людиною і громадянином (громадянської свободи, охорони прав і свобод людини).

2.  Відносини, що визначають устрій держави і організацію державної влади¹.

Предмет галузі конституційного права становлять такі сфери відносин:

а)  суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади та основи місцевого самоврядування;

б)  суспільні відносини, що виникають між: людиною, колективами людей (інститутами громадянського суспільства) та державою.

Структуру предмета галузі конституційного права України становлять:

1) відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави - державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб'єкти державної влади, форми та механізм її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи;

2) найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумовою владарювання) і характеризують наявні в суспільстві форми власності, ступінь гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

3)  відносини, що характеризують принципові взаємозв'язки держави з особою і становлять основи правового статусу (правового становища) людини і громадянина. Зокрема, це відносини, що визначають: а) належність особи до громадянства України; б) характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв'язків із державою; в) основні права, свободи та обов'язки особи і ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;

4) відносини з приводу організації та діяльності органів державної влади України, взаємозв'язок найголовніших ланок державного апарату;

5) відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з територіальним та адміністративно-територіальним устроєм України;

6) відносини, що визначають основи місцевого самоврядування в Україні, систему місцевого самоврядування, принципи організації та діяльності органів місцевого самоврядування, їхніх взаємовідносин з органами державної влади тощо.

3. Поняття та специфіка методу правового регулювання конститу­ційного права.

Для повного з’ясування змісту КП важливе значення має метод правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

Він характеризується:

• колом суб’єктів

• порядком формування (становлення юрид. прав і обов’язків)

• ступенем визначеності змісту юрид. прав і обов’язків

Специфіка конст. методу правового регулювання полягає в тому, що він є сукупністю способів регулювання політ-правових сусп.. відносин, які становлять предмет КП.

Методи:

1. Імперативний метод заснований на владних приписах держ. органів, які чітко встановлюють порядок виникнення прав та обов’язків і санкцій за їх порушення.

2. Дизпозитивний метод передбачає можливість обрання суб’єктами певного варіанту поведінки в межах чинного законодавства «Дозволено все те що не заборонено».

3. Метод владного впливу застосов. до суб’єктів правовідносин у КП.

4. Метод встановлення статусів.

5. Метод дозволу, заборони, зобов’язання.

6. Метод єдності матеріальних і процесуальних засад.

У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповажливі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Наприклад, згідно з Конституцією України, «контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98). Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Скажімо, Конституція України передбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису.

Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповажливого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб'єктові діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів

У конституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена» (ч. З ст. 15 Конституції України); «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У цьому випадку суб'єктам конституційного права забороняються відповідні дії.

Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.

У цілому метод конституційного права характеризується:

1) загальним характером;

2) максимально високим юридичним рівнем;

3) імперативним характером;

4) універсальним характером;

5) установчим характером;

6) поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.