- •21.Підприємство як основний суб»єкт реалізації нововведень
- •22.Методи організації забезпечення інноваційних процесів на підприємстві
- •23.Поняття та особливість інноваційної стратегії
- •24.Типи інноваційних стратегій
- •25. Розроблення і обґрунтування інноваційної стратегії
- •26. Процес розроблення нового продукту.
- •27. Стратегічне планування як елемент стратегічного управління та метод реалізації інноваційної стратегії
- •28. Виникнення нових організаційних форм управління інноваційним процесом
- •29. Технопарки
- •30. Технополіси
- •31, Регіональні науково-промислові комплекси
- •32. Інноваційні центри — інкубатори
- •33. Консультативні фірми
- •34. Венчурні фірми
- •35. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси
- •36. Сутність мотивації в системі управління персоналом, який здійснює інноваційну діяльність
- •37. Методи стимулювання творчої активності персоналу
- •38. Організація винахідницької діяльності
- •39. Стиль керівництва і формування інноваційної культури в організації
- •40. Тенденція розвитку науково-технічного прогресу і його взаємодія з природним і соціальним середовищем
- •41. Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій
- •42. Види ефективності (ефектів)
- •43. Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності
22.Методи організації забезпечення інноваційних процесів на підприємстві
Інноваційний менеджер повинен вміти ретельно відстежувати вітчизняні та світові тенденції розвитку науки і техніки, особливо в рамках діяльності своєї фірми. Для цього необхідно знати існуючу методику і грамотно її застосовувати при аналізі документально-інформаційних потоків. Аналіз великих масивів науково-технічної документації базується в основному на наступних методах.
Метод структурно-морфологічного аналізу полягає у фіксації появи принципово нових технічних ідей, розробок, проектів визначення предметної області і точок програми в інноваційній діяльності фірми. Результати застосування цього методу в першому наближенні дозволяють обгрунтовано формувати інноваційну стратегію на подотраслевом рівні.
Метод визначення характеристик публікаційної активності базується на аналізі інформаційного потоку. Потік публікацій з різних напрямків науки і техніки підкоряється циклічним розвитку і може розглядатися як організована система. Відстежуючи публікації, можна визначити, на якому етапі життєвого циклу розвитку знаходиться предметна область в тій чи іншій країні. Метод дозволяє пропонувати конкретні рекомендації з формування науково-технічної політики на галузевому рівні.
Метод виявлення груп патентів з родинами патентів-аналогів заснований на тому, що фірми патентують за кордоном тільки ті інноваційні ідеї, які мають практичну значимість. Виявляючи напрямки швидкого збільшення кількості патентів-аналогів, можна встановити спрямованість інноваційної діяльності провідних світових фірм в розвитку виробничого потенціалу.
Метод термінологічного та лексичного аналізу базується на припущенні про заміну термінологічного апарату при використанні дослідниками теорій, ідей, знань з інших областей техніки і науки. Розвиток інтегральних знань пов'язано з великими структурними зрушеннями, які спочатку важко відстежити відомими методами. Термінологічний аналіз дозволяє виявити зародження перспективних інновацій на ранніх етапах і спрогнозувати спрямованість очікуваних структурних змін в тій чи іншій галузі. Лексичний аналіз текстів аналогічний термінологічному - різниця полягає лише в тому, що розглядаються і приймаються до уваги не конкретні слова - терміни, а словосполучення - лексичні одиниці.
Метод показників заснований на аналізі показників технічних систем. Кожна технічна система описується певним набором показників. З розвитком науково-технічного прогресу вони вдосконалюються, що і відображається в технічній документації. Вивчаючи динамічні характеристики показників технічних систем, можна скласти досить повне уявлення про тенденції проведення наукових досліджень і спрямованості інноваційних процесів у світовій та вітчизняній практиці.
23.Поняття та особливість інноваційної стратегії
Стратегічне управління інноваціями є складовою інноваційного менеджменту. Воно вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації-). Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1. Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес. За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.
Саме інноваційні стратегії є основою сучасного інноваційного менеджменту в умовах постійних змін навколишнього середовища. В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які: орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища; пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу; характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.
Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.
Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.
Інфраструктура є важливим чинником, що забезпечує розроблення стратегії та її логічне завершення. Якщо не вистачає ресурсів, кваліфікації менеджерів, відповідної організаційної структури, інноваційна стратегія не може бути реалізована.
Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого — створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії: прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг; визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній; сприяють лідерству в цінах; створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).
Реальна практика розроблення інноваційних стратегій складна, бо за своєю сутністю будь-які стратегічні заходи, що їх проводять підприємства, як уже зазначалось, мають інноваційний характер, адже вони до певної міри грунтуються на нововведеннях. Управління інноваціями зачіпає як концептуально-підприємницькі, так і організаційно-процедурні аспекти стратегічного розвитку підприємства і, таким чином, реалізує свою функцію через підсистеми загального стратегічного управління.
