35. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси

Починаючи з 70—80-х років, Виникла міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі об'єднання фірм різних розмірів між собою і/або з університетами на основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація націлена на вирішення довгострокових комерційних завдань, пов'язаних із глобальним поширенням нової технології, скороченням строків розробки й освоєння проектів, швидшим просуванням нових виробів на ринок.

У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв'язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як: угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»; створення спільних підприємств (СП); угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми; * угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.; угоди про розподіл відповідальності між компаніями — за сновниками консорціуму;угоди про створення науково-технічних альянсів.

Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням міжнародної науково-технічної кооперації фірм — науково-технічних стратегічних альянсів (НТА). Це стійкі об'єднання фірм різних країн між собою і з науковими установами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне вирішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів забезпечуються такі взаємодії між фірмами [78]:спільне проведення НДДКР; взаємний обмін науковими досягненнями; взаємний обмін виробничим досвідом; підготовка кваліфікованих кадрів.

Кожний з учасників альянсу робить свій внесок у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди. Основними мотивами створення стратегічних альянсів є: швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на проведення НДДКР; зростання вартості досліджень у високотехнолопчних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спільних НДДКР; одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу; розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;підвищення ефективності та прибутковості.

Крім того, інтернаціоналізація НДДКР через альянси допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.

Створення альянсів наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти, швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

Науково-технічні альянси бувають горизонтальними (фірми однієї галузі) і вертикальними (фірми різних галузей). Управління НТА здійснюється або одним із провідних членів, або спеціально створеним координаційним комітетом.

Існує кілька видів стратегічних альянсів. Найпоширенішими є консорціуми, спільні підприємства, спільна науково-технічна і виробнича діяльність (кейрецу).

Консорціум. Це добровільне об'єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва. До консорціуму можуть входити підприємства й організації різного профілю та розміру, різних форм власності. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються вибраному ними виконавчому органу в тій частині діяльності, яка відповідає цілям консорціуму. Після виконання поставлених завдань консорціум може ліквідуватись.

Консорціумом керує рада директорів, яка вибирається на рік з представників компаній-засновниць (за регламентом, що забезпечує постійну участь у раді представникам великих компаній-засновниць), затверджує річний бюджет, розробляє тематику досліджень і формує довгострокові плани. Поточне керівництво здійснює президент, який очолює апарат управління, що працює над питаннями фінансування, координації діяльності університетів-виконавців. До складу управлінського персоналу входять співробітники бібліотеки, підрозділу бази даних і експедиції, співробітники, що підготовляють технічні звіти компаніям-засновникам.

Спільні підприємства (СП). За даними статистики, 55 % угод з науково-технічної кооперації— це угоди про створення СП. Найпоширенішою формою організації спільних підприємств є консорціум, що передбачає розподіл відповідальності між ком-паніями-засновниками, рівні права партнерів і централізоване управління.

Спільні підприємства як вид науково-технічної кооперації активно використовуються учасниками «стратегічного альянсу». Особливість СП у рамках «стратегічних альянсів» полягає в тому, що вони створюються для розробки технологій виробництва і збуту принципово нової продукції. Партнери виконують доповнюючі один одного функції протягом досить тривалого часу, що сприяє їх розвитку.Досвід різних країн світу свідчить, що створення СП — ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма чинниками, серед яких важливими є: отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через Існування обмежень; можливість залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат; зростання експортного потенціалу; можливість отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);умови для підвищення кваліфікації національних кадрів та ін.

Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об'єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв'язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування учасників кейрецу одним банком, використання торговельної компанії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і виконання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкладень у нові технології. Об'єднавшись у кейрецу, кілька десятків різнопрофільних фірм створюють універсальний багатогалузевий концерн. Ці об'єднання характеризуються:наявністю власної системи фінансових установ; взаємним володінням акціями;об'єднанням фірм усередині групи для реалізації великих і перспективних проектів; зобов'язаннями взаємних поставок усередині групи;організацією загальної універсальної торгової фірми; взаємним обміном співробітниками, у тому числі керівниками різного рівня; системою регулярних нарад керівників фірм.

Як свідчать дослідження, висока конкурентоспроможність японських компаній значною мірою визначається створенням кейрецу, у межах яких формуються довгострокові зв'язки між підприємствами, які входять до об'єднання. Із 100 найбільших промислових фірм Японії 70 є членами тих чи інших кейрецу [23, 61].