32 Утворення Західноукраїнської республіки (зунр) та її діяльність.

На початку XX ст. західноукраїнські землі (Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття) перебували у складі Австро–Угорської монархії. Під час Першої світової війни цісарський уряд, відчуваючи неминучість поразки, маніфестом від 16 жовтня 1918 р. декларував перебудову держави на федеративних засадах, що сприяло активізації національного руху галицьких українців. Уже 18 жовтня у Львові було утворено Українську Національну Раду. Паралельно активізувався й рух поляків, які становили значний відсоток населення в Галичині та претендували на територію Західної України. 28 жовтня польські політики створили у Кракові ліквідаційну комісію, яка мала б заступити австрійську адміністрацію. Цю акцію було призначено на 1 листопада 1918 р. Тим часом 19 жовтня УНР проголосила, спираючись на передбачене 14 пунктами Вільсона право націй на самовизначення, Українську Державу на етнічних українських землях Галичини, Буковини й Закарпаття. Після прибуття до Львова Польської ліквідаційної комісії й відмови австрійського намісника Галичини К.Куйна передати всю повноту влади в Галичині й на Буковині УНРаді, у ніч проти 1 листопада 1918 р. українські січові стрільці під орудою сотника Д.Віткозського розпочали збройне повстання й зайняли головні пункти міста. 13 листопада було проголошено нове державне утворення — Західноукраїнську Народну Республіку.Відповідно до «тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої Австро–Угорської монархії», прийнятого 13 листопада 1918 р. , державна територія ЗУНР охоплювала землі, населені переважно українцями та означені на етнографічній карті австрійської монархії, складеній 1855 р. у Відні бароном К.Чернігом: коронні краї та округи Східної Галичини до р. Сян з Лемківщиною на Низьких Бескидах, що на заході від неї, територія Північно–Західної Буковини зі Стороженцем, Чернівцями і Серетом, з округами Спиш, Шариш, Замплин, Уг, Берег, Угоча й Мармарош. Усього територія ЗУНР становила 70 тис. км², а населення — 6 млн. душ.Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі, обернений у правий бік, а прапором — жовто–блакитне полотнище (опису прапора в документі не було, хоча його п'ятий артикул і називався «Герб і прапор»).На відміну від Центральної Ради, яка тривалий час зволікала з прийняттям законів,

спрямованих на становлення державно–політичного та економічного життя УНР, керівництво ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем невідкладно прийняло низку важливих документів: закони про організацію війська, про тимчасову адміністрацію, про тимчасову організацію судочинства, про державну мову, про громадянство, про земельну реформу, про освіту тощо. Уряд ЗУНР — Тимчасовий державний секретаріат на чолі з К.Левицьким — сформував ефективну систему управління від центральних до місцевих органів; ЗУНР також гарантувала широкі права національним меншинам, пообіцявши надати їм до 30% місць у майбутньому парламенті. Досить швидко було створено Українську Галицьку армію — збройні сили ЗУНР, — яка навесні 1919 р. налічувала понад 100 тис. вояків. В умовах польсько–української війни, яка розпочалася в Західній Україні на початку листопада 1918 р. , й румунського наступу (у листопаді румунські війська захопили Чернівці, а потім і всю Північну Буковину), 21 листопада 1918 р. польська армія здобула Львів.Уряд ЗУНР перебрався спершу до Тернополя, а наприкінці грудня — до Станіслава.У проміжку між цими подіями 1 грудня 1918 р. делегація ЗУНР підписала у Фастові з Директорією УНР договір про злуку двох українських республік, яку було урочисто проголошено 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у Києві. Відповідно до закону «Про форму влади в Україні», прийнятого Трудовим Конгресом України, ЗУНР перейменовувалася в Західну область Української Народної республіки (ЗОУНР). Водночас ЗОУНР до скликання Всеукраїнських установчих Зборів продовжувала зберігати свої законодавчі (Національна рада) та виконавчі (Державний Секретаріат) вищі органи влади.На міжнародній арені ЗУНР зіткнулася з серйозними труднощами. Попри те, що її посольства були відкриті в Австрії, Угорщині й Німеччині, а дипломатичні представництва — у Чехо–Словаччині, США, Канаді, Італії та Бразилії, більшість держав світу не визнали її. Відсутність підтримки з боку держав Антанти призвела до того, що на Паризькій мирній конференції 25 червня 1919 р. Польща дістала право на всю Галичину з наданням їй автономії до вирішення долі Галичини в майбутньому. Розпочався наступ польської армії, внаслідок якого УГА відійшла до р. Збруч, а згодом і залишила західноукраїнські терени. Буковину окупувала Румунія, а Закарпаття потрапило під контроль Угорщини. Наприкінці листопада 1919 р. диктатор ЗОУНР Є.Петрушевич та уряд республіки перебралися до Відня.Уряд ЗУНР (рішення про спілку з УНР було скасоване після укладення С.Петлюрою Варшавської Угоди з Ю.Пілсудським, яка передбачала визнання прав Польщі на Галичину), упродовж 1920–1923 рр. перебуваючи у вигнанні, неодноразово намагався домогтися від західних держав відновлення ЗУНР, але його спроби успіху не мали. 15 березня 1923 р. цей уряд, як і Є.Петрушевич, склали свої повноваження