20. Юридичні факти, наявність яких зумовлює виникнення суперфіцію на підставі заповіту – немаю…

21.Порівняльний аналіз суперфіцію з орендою землі

Суперфіцій — це особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови. Оскільки забудова може здійснюватися на земельних ділянках різних категорій земель (промисловості, транспорту, житлової та громадської забудови тощо), об'єктом суперфіцію можуть бути земельні ділянки такого цільового призначення, на яких земельним законодавством дозволяється будівництво жит­лових будинків, господарських будівель та споруд. Отже, влас­ник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-куль­турних, житлових та інших споруд і будівель на умовах супер­фіцію.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне

володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві

для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Розмежування:

1.Підстава виникнення суперфіцію – договір або заповіт;

Оренди – лише договір;

2.Суперфіцій встановл. З метою забудови. Оренда не передбачає такої мети.

3.Суперфіцій може встановл. на невизначений строк.Оренда – короткочасна –до5 років і довгострокова – до 50 років.

22.

Стаття 417. Правові наслідки припинення права користування

земельною ділянкою

1. У разі припинення права користування земельною ділянкою,

на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної

ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові

наслідки такого припинення.

У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної

ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її

знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона

була до надання її у користування.

2. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній

ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки культурної

спадщини тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням

вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки,

суд може з урахуванням підстав припинення права користування

земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі

(споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп

власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови

користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на

новий строк.

{ Частина друга статті 417 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }

23.Відмінності концесійного землекористування від орендного землекористування немає…

24.У процесі проведення в Україні земельної та аграрної ре­форм важливого значення набуває така форма землевико-ристання, як оренда. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової економіки винятково важливе практичне значення.

Все законодавство, що становить сучасну правову базу оренди земель, можна умовно поділити на групи: загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонуван­ня і розвиток усіх правових інститутів; галузеве (зокрема, зе­мельне, аграрне, екологічне, цивільне та ін.) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини та має на меті їх врегулювання і поряд з цим визначає основні засади земельних орендних відносин; спеціалізоване земельне зако­нодавство про оренду земель.

Центральне місце у системі законодавства про оренду земель поряд із ст. 93 «Право оренди земельної ділянки» ЗК України і має в основному бланкетний характер, посідає спеціальне законо­давство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України «Про оренду землі». Це спеціалізований нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який визначає правові, організацій­ні, економічні та соціальні умови оренди земель в Україні.

На розвиток цього Закону розроблено низку нормативно-правових актів, які мають на меті створити реальний меха­нізм його реалізації. До таких актів належать, зокрема, пос­танова Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р., Ти-

повий договір оренди земельної частки (паю), затверджений наказом Держкомзему від 17 січня 2000 р. зі змінами, та ін.

Стаття 3 Закону України «Про оренду землі» визначає орен­ду землі як «засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності».

З цієї дефініції можна виділити такі юридичні ознаки по­няття оренди земель: це виключно договірна форма викорис­тання земель. Договірний характер відносин передбачає виключну добровільність укладення договору; оренда земель оформляється договором оренди земельної ділянки; договір оренди земельної ділянки укладається між орендодавцем і орендарем; зміст оренди земель становлять правомочності володіння і користування орендаря. Однак слід зазначити, що у деяких випадках, передбачених законом, орендар може здійснювати у певних межах і розпорядження наданою йому індивідуально визначеною земельною ділянкою або її части­ною. Але це розпорядження є дуже обмеженим і стосується, скажімо, суборенди; це користування та володіння є плат­ним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у розмірах, визначених договором; оренда пе­редбачає передачу земельної ділянки обов'язково у строкове (тимчасове) користування. Строки дії оренди визначають сторони у договорі оренди земельної ділянки; об'єктом орен­ди за договором виступає певна земельна ділянка, яка може використовуватися орендарем для здійснення перш за все підприємницької діяльності, тобто такої, що здійснюється за власною ініціативою, систематично і на власний ризик з ме­тою одержання прибутку, а також і для іншої діяльності (на­приклад, для ведення особистого селянського господарства); повна господарська самостійність орендаря.

Крім основних ознак поняття оренди земель існують і до­даткові ознаки цього правового інституту. По-перше, орен­да — це окрема форма землекорстування. По-друге, орендо­давцями земельних ділянок є держава, територіальні грома­ди, громадяни та юридичні особи України. У той же час згід­но зі ст. 81 ЗК України власниками земель можуть бути й іно­земні громадяни та особи без громадянства. Отже, вони теж можуть виступати орендодавцями земельних ділянок. Відпо­відно до ст. 93 ЗК України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. По-третє, орен-

дар земель набуває право власності на одержану з орендова­них земель продукцію і доходи. По-четверте, оренда не по­винна змінювати цільове призначення земельної ділянки.

Підсумовуючи основні й додаткові юридичні ознаки поняття оренди земель, можна його визначити так; оренда земель — це окрема організаційно-правова договірна форма використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орен-додавцем (державою, територіальною громадою, громадянином чи юридичною особою) у тимчасове строкове володіння та ко­ристування іншій особі—орендареві за плату для здійснення пе­реважно підприємницької або іншої діяльності з привласнен­ням останнім одержаної продукції і доходів.

26.Стаття 3. Об'єкти оренди землі Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у

власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній

власності.

Стаття 4. Орендодавці землі

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні

особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або

уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній

власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень,

визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній

власності територіальних громад, є районні, обласні ради та

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень,

визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній

власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські

державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим

та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених

законом.

Стаття 5. Орендарі землі

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи,

яким на підставі договору оренди належить право володіння і

користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути:

а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські

державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим

та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених

законом;

б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень,

визначених законом;

в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без

громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та

організації, а також іноземні держави.

27.

Стаття 13. Поняття договору оренди землі

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець

зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у

володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний

використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та

вимог земельного законодавства.

Стаття 14. Форма договору оренди землі

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за

бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом

Міністрів України ( 220-2004-п ).

Стаття 15. Умови договору оренди землі

Істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та

розмір земельної ділянки); { Абзац другий частини першої статті 15

в редакції Закону N 3613-VI ( 3613-17 ) від 07.07.2011 }

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм

платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та

відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки,

яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження

або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду

права оренди земельної ділянки. { Статтю 15 доповнено абзацом

дванадцятим згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов,

передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,

17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації

договору оренди, а також для визнання договору недійсним

відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися

інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок

виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди,

порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і

поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також

обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору

оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень

(обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на

місцевості);

акт приймання-передачі об'єкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення

згідно із законом. { Абзац шостий частини четвертої статті 15 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від

16.09.2008 }

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити

заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до

договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на

такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох

земельних ділянок, які знаходяться у власності одного орендодавця

(а щодо земель державної та комунальної власності - земельних

ділянок, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої

влади чи органу місцевого самоврядування).

{ Статтю 15 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 2480-VI

( 2480-17 ) від 09.07.2010 }

28.

Стаття 15. Умови договору оренди землі

Істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та

розмір земельної ділянки); { Абзац другий частини першої статті 15

в редакції Закону N 3613-VI ( 3613-17 ) від 07.07.2011 }

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм

платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та

відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки,

яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження

або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду

права оренди земельної ділянки. { Статтю 15 доповнено абзацом

дванадцятим згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов,

передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,

17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації

договору оренди, а також для визнання договору недійсним

відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися

інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок

виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди,

порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і

поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також

обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору

оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень

(обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на

місцевості);

акт приймання-передачі об'єкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення

згідно із законом. { Абзац шостий частини четвертої статті 15 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від

16.09.2008 }

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити

заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до

договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на

такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох

земельних ділянок, які знаходяться у власності одного орендодавця

(а щодо земель державної та комунальної власності - земельних

ділянок, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої

влади чи органу місцевого самоврядування).

{ Статтю 15 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 2480-VI

( 2480-17 ) від 09.07.2010 }

Стаття 16. Порядок укладення договору оренди землі

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель

приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи,

яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку

земельну ділянку.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель

державної або комунальної власності здійснюється на підставі

рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому

Земельним кодексом України ( 2768-14 ), або за результатами

аукціону.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути

здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку

спадкування.

29.

Стаття 24. Права та обов'язки орендодавця

Орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням

згідно з договором оренди;

дотримання екологічної безпеки землекористування та

збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів,

норм і правил; { Абзац третій частини першої статті 24 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 3038-VI ( 3038-17 ) від 17.02.2011 }

дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних

смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон

особливого режиму використання земель та територій, які особливо

охороняються;

своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов'язаний:

передати в користування земельну ділянку у стані, що

відповідає умовам договору оренди;

при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати

відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої

земельної ділянки;

не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися

орендованою земельною ділянкою;

відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з

поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за

згодою орендодавця;

попередити орендаря про особливі властивості та недоліки

земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити

екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до

погіршення стану самого об'єкта оренди.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування,

які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати

органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної

ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі

на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної

податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих

договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що

настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. ( Статтю 24

доповнено частиною згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від

25.03.2005 )

Стаття 25. Права та обов'язки орендаря

Орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору

оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому

законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші

будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи;

здійснювати в установленому законодавством порядку за

письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд

та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки,

встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому

законом порядку;

виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження

(обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди

землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного

та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого,

рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору

оренди земельної ділянки державної або комунальної власності

надати копію договору відповідному органу державної податкової

служби.

30.

Стаття 21. Орендна плата за землю

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить

орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю

встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків

внесення орендної плати за земельні ділянки державної та

комунальної власності, які встановлюються відповідно до

Податкового кодексу України ( 2755-17 ).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з

урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором

оренди.

У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі

недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк

оренди землі не повертається.

Стаття 22. Форма орендної плати

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та

відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних

форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній

і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як

правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника

земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може

встановлюватися у натуральній формі.

Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком

перерахування коштів через фінансові установи.

Стаття 23. Зміна орендної плати

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності

фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної

плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився

не з його вини.

31.

Стаття 31. Припинення договору оренди землі

Договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового

відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в

порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та

орендаря;

смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до

позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього

Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної

ділянки;

ліквідації юридичної особи-орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

{ Частину першу статті 31 доповнено абзацом сьомим згідно із

Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або

споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній

ділянці; { Частину першу статті 31 доповнено абзацом восьмим

згідно із Законом N 1702-VI ( 1702-17 ) від 05.11.2009 }

припинення дії договору, укладеного в рамках

державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі,

укладених у рамках такого партнерства). { Частину першу статті 31

доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом N 2404-VI ( 2404-17 )

від 01.07.2010 }

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках,

передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково

розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не

допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Стаття 32. Припинення договору оренди землі шляхом його

розірвання

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути

достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання

сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону

та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження

об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором

використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених

Земельним кодексом України ( 2768-14 ) та іншими законами України.

У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря

орендодавець має право на отримання орендної плати на землях

сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях

несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом

зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на

укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих

умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було

обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем

договірних зобов'язань.

У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін

кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування

понесених збитків відповідно до закону.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до

іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є

підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не

передбачено договором оренди землі.

Стаття 32-1. Розірвання договору оренди земельної ділянки

державної чи комунальної власності у разі

необхідності надання її для суспільних потреб

Договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної

власності може бути розірваний у разі прийняття рішення про

використання земельної ділянки для розміщення об'єктів, визначених

частиною першою статті 7 Закону України "Про відчуження земельних

ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які

перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з

мотивів суспільної необхідності" ( 1559-17 ).

У разі прийняття рішення про використання для суспільних

потреб лише частини земельної ділянки може бути заявлена вимога

про виділення такої частини в окрему земельну ділянку та

розірвання договору оренди.

Вимога про розірвання договору оренди, зазначена у частині

другій цієї статті, може бути пред'явлена органами виконавчої

влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими надавати

земельні ділянки для суспільних потреб відповідно до статті 122

Земельного кодексу України ( 2768-14 ), а також однією із сторін

цього договору.

Розірвання договору оренди земельної ділянки в порядку,

визначеному цією статтею, допускається у разі, якщо об'єкти, які

передбачається розмістити на земельній ділянці, неможливо

розмістити на іншій земельній ділянці або якщо розміщення таких

об'єктів на інших земельних ділянках завдасть значних матеріальних

збитків або спричинить негативні екологічні наслідки для

відповідної територіальної громади, суспільства чи держави в

цілому.

Розірвання договору оренди земельної ділянки у разі прийняття

рішення про надання її для суспільних потреб здійснюється за умови

повного відшкодування орендарю і третім особам збитків,

спричинених цим, зокрема витрат, пов'язаних з виділенням частини

земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового

договору оренди.

У разі недосягнення сторонами договору згоди щодо розірвання

договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого

самоврядування про використання земельної ділянки державної чи

комунальної власності, яка перебуває в оренді, для суспільних

потреб зазначаються:

площа, місцезнаходження земельної ділянки або її частини,

кадастровий номер земельної ділянки (за наявності);

договори оренди землі, що підлягають розірванню;

суспільні потреби, для задоволення яких здійснюється

розірвання договорів оренди землі;

особа, якій після розірвання договору оренди передається

земельна ділянка для задоволення суспільних потреб, з визначенням

умов такої передачі.

{ Закон доповнено статтею 32-1 згідно із Законом N 5070-VI

( 5070-17 ) від 05.07.2012 }

32.

Стаття 33. Поновлення договору оренди землі

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди

землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами

договору, має переважне право перед іншими особами на укладення

договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди

землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на

укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний

повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди

землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за

місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі

орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути

змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо

орендної плати та інших істотних умов договору переважне право

орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем

лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на

відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за

необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень,

приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель

державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову

угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності

заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі

орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем

рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною

ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності

протягом одного місяця після закінчення строку договору

листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні

договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той

самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору

оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної

власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу

місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої

влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору

оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до

договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або

комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення

має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому

порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової

угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки

поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання

земельної ділянки на праві оренди.

{ Стаття 33 в редакції Закону N 3038-VI ( 3038-17 ) від

17.02.2011 }

Стаття 30. Зміна умов договору оренди землі

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною

згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди

землі спір вирішується в судовому порядку.

33.

Стаття 28. Відшкодування збитків, завданих орендарю

Орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав

унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором

оренди землі.

Збитками вважаються:

фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв'язку з невиконанням

або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також

витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для

відновлення свого порушеного права;

доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного

виконання орендодавцем умов договору.

Розмір фактичних витрат орендаря визначається на підставі

документально підтверджених даних.

У разі дій орендаря, не передбачених договором оренди, що

призвели до зміни стану земельної ділянки, витрати на їх

здійснення орендодавцем не відшкодовуються.

У разі здійснення орендарем за письмовою згодою орендодавця

поліпшення орендованої земельної ділянки за власний рахунок

орендодавець зобов'язаний компенсувати витрати на її поліпшення,

якщо інше не передбачено договором оренди.

Здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на

поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо

відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають

відшкоуванню.

Орендар вправі залишити за собою здійснені ним за власний

рахунок вигоди від поліпшення орендованої земельної ділянки, якщо

ці поліпшення можуть бути відокремлені без заподіяння шкоди

земельній ділянці.

Стаття 29. Відшкодування збитків унаслідок зміни стану

орендованої земельної ділянки

У разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої

земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, орендодавець має

право на відшкодування збитків.

Збитки, завдані третім особам у зв'язку з використанням

орендарем земельної ділянки, відшкодовуються орендарем на

загальних підставах.

Розміри збитків визначаються сторонами договору оренди. У

разі недосягнення сторонами згоди про розмір відшкодування збитків

спір вирішується в судовому порядку.

Стаття 35. Розгляд спорів, пов'язаних з орендою землі

Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому

порядку.

Стаття 36. Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань

за договором оренди землі

У разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі

сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в

оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди

і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором. У

разі виявлення таких недоліків орендар має право вимагати:

зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення

недоліків;

відрахування з орендної плати певної суми своїх витрат на

усунення таких недоліків з попереднім повідомленням про це

орендодавця;

дострокового розірвання договору.

Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, пов'язані

з недоліками переданої в оренду земельної ділянки, якщо такі

недоліки обумовлені договором оренди.

34.

Оскільки після видачі державного акту право на земельну частку (пай) припиняється і виникає право власності на земельну ділянку, насправді загальна кількість договорів оренди земельних часток (паїв) (у суворому розумінні) становить різницю двох наведених цифр, тобто біля 0,48 млн. Середній розмір орендної плати на рік за 1 гектар складає 296,4 грн. - сума, на наш погляд, мізерна.

Загальна характеристика. Таке явище, як «оренда земельних часток (паїв)», було вперше запроваджене Указом Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)» від 15.12.1998 № 1353, причому передбачалося, що для укладення договору «оренди» достатньо бажання однієї сторони - «селянина-пенсіонера», за змістом Указу, інша сторона («підприємства, установи, організації, які використовують землю для сільськогосподарського виробництва») у цьому випадку була зобов´язана укласти договір. Встановлювався мінімальний розмір орендної плати - 0,5 відсотка вартості земельної частки (паю). На виконання Указу було прийнято ПКМ від 23.04.1999 № 672 «Про проведення перерахунку обсягів натуральної та відробіткової форм плати за оренду земельної частки (паю) у грошову».

В подальшому сфера застосування «оренди» земельних часток (паїв) була розширена. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 № 1529 передбачалося (пп.«а» п. 1) «запровадження обов´язкового укладання договорів оренди земельної частки (паю) з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості частки (паю)». Згодом Указом від 02.02.2002 № 92 (п. 1) граничний розмір орендної плати було «встановлено» на рівні не менше 1,5 відсотка, а ще пізніше, Указом від 19.08.2008 № 725/2008 - на рівні 3 відсотків вартості земельної частки (паю).

На наш погляд, в силу конституційно встановленої компетенції Президента, а також формулювань самих Указів (де містяться не норми загального застосування, а вказівки органам виконавчої влади «вжити організаційних заходів») положення зазначених Указів не мають і не можуть мати обов´язкового характеру. Між тим, на практиці вони частіш за все сприймаються як обов´язкові, і відносини з оренди земельних часток (паїв) набули великого поширення.

У спеціальній літературі зазначалося, що про «оренду» земельних часток (паїв) мова може йти з надзвичайно великою долею умовності, таку «оренду» в жодному разі не можна вважати орендою землі.

На наш погляд, у всьому масиві договорів «оренди» земельних часток (паїв) слід вирізняти випадки, коли «орендарі» є суб´єктами права колективної власності на землю, що виникло в них на підставі положень ЗКУ в редакції 1992 р. - у такому випадку

«оренда» фактично передбачає стимулювання суб´єкта права на земельну частку (пай) до того, щоб він утримувався від реалізації свого права на виділення земельної частки (паю) в натурі. Суб´єкт же права колективної власності продовжує використовувати земельну ділянку, що й так належить йому на праві власності.

Починаючи з листопада 1995 р. в Донецькій області здійснювалася реорганізація КСП шляхом створення нових суб´єктів господарювання, що використовували земельні ділянки на підставі т. зв. договору про рентні платежі, що за змістом є практично тотожними описаному варіанту договору «оренди» земельних часток (паїв).

Договір оренди земельної частки (паю), що передбачав стимулювання суб´єкта права на земельну частку (пай) до того, щоб не виділяти свій пай в натурі (див.вище п. 3.1).

Між тим, в більшості випадків договори «оренди» земельних часток паїв є саме засобом створення видимості законності землекористування сільськогосподарських підприємств, що утворилися на місці ліквідованих КСП. Фактично, йдеться ні про що інше, як про «звичайну» оренду земельних ділянок, адже, враховуючи наявність схем поділу земель колективної власності (див. вище), практично кожен суб´єкт права на земельну частку (пай) знає, яка ділянка належатиме йому. А орендар відповідно до договору оренди земельної частки (паю), відповідно, приступає до її використання.

Попри очевидну незаконність подібної практики (договір «оренди земельної частки паю» не відповідає і не може відповідати вимогам до договору оренди земельної ділянки, яка ще не перебуває у власності «орендодавця») вона набула величезних масштабів. За таких умов держава вже не могла формально «відмахнутися» від неї. Навпаки, законодавець став розглядати договори «оренди» земельних часток (паїв) як законні та навіть спробував надати їм певної стабільності. Так, абз.1 п. 8 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ було передбачено «переважне право» сільськогосподарського підприємства-орендаря «на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженням сторін, на інший строк».

Таке право фактично не має механізму реалізації. Напевно, саме у зв´язку із цим у абз.2 розділу IX «Перехідні положення» ЗУ «Про оренду землі» в ред. від 02.10.2003 було передбачено, що « [п]ісля виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін». Таким чином, незважаючи на всю сумнівність конструкції «оренди» земельних часток (паїв), на наш погляд, законодавець легітимізував відповідні відносини і, більш того, передбачив їх обов´язкову трансформацію у «класичну» оренду після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

Між тим, мусимо відзначити, що нещодавно ВСУ чомусь витлумачив процитоване положення ЗУ «Про оренду землі» у зовсім незрозумілий для нас спосіб - він, пославшись на нього, фактично проігнорував його зміст, вважаючи, що «переукладення» договорів оренди після виділення земельної частки (паю) в натурі є нічим не обмеженим правом власника ділянки, а не його обов´язком.

Типова форма. Наказом Держкомзему від 17.01.2000 № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю). У правовій доктрині існує думка (її дотримується, наприклад, М. В. Шульга), за якою Типовий договір оренди земельної частки (паю) обов´язковим. Існує і судова практика визнання недійсними або

Реєстрація. Реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) передбачена Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529 (шляхом вказівки КМУ «вжити організаційні заходи» щодо «запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів»), порядок реєстрації встановлений ПКМ «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)» від 24.01.2000 № 119. Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦКУ, «правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом». Згадана постанова Кабінету Міністрів, а також Указ Президента законом не є, тому, на наш погляд, договори оренди земельних часток (паїв) є укладеними з моменту, коли сторони досягай згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦКУ), нереєстрація договорів правових наслідків не тягне.

35.

Стаття 8. Суборенда земельних ділянок

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися

орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це

передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового

повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна

ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні

обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не

суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного

договором оренди землі.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди

земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній

реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки

посвідчується нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані

цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій

державної або комунальної власності, а також заснованих на майні,

що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних

підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення

на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм

правами користування земельними ділянками шляхом укладання між

ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено

договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

36.

Державна реєстрація договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про оренду землі», ч. 5 ст. 126 ЗКУ договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Саме після державної реєстрації договір оренди землі набирає чинності (ст. 18 Закону, ст. 210 ЦКУ).

Згідно Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права оренди земельної ділянки проводиться в органі державної реєстрації прав, де зареєстровано право власності на земельну ділянку. Підставою для державної реєстрації права оренди земельної ділянки є договір оренди земельної ділянки строком більшим за один рік. На підтвердження факту реєстрації права оренди видається документ про державну реєстрацію речових прав, що підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється територіальним органом Держземагентства за її місцезнаходженням на підставі заяви. На підставі п. 13-3 вищезазначенної постанови до заяви додаються такі документи:

1) копія документа, що посвідчує особу, якій надається земельна ділянка у власність або власника земельної ділянки, а у разі подання заяви уповноваженою ним особою – також копія документа, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб;

2) копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) згідно з державним реєстром фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів – для фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконаннявідмовляютьсявідприйняття номера та

повідомили про це відповідний орган державної податкової служби,ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податкового номера – для юридичной особи;

3) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку з позначкою територіального органу Держземагентства про визначення кадастрового номера з рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність (користування) – у разі надання у власність (користування) земельної ділянки, межі якої встановленні в натурі (на місцевості), без змін її цільового призначення;

4) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з позначкою територіального органу Держземагентства про визначення кадастрового номера з рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність (користування) у разі надання у власність (користування) земельної ділянки із зміною цільового призначення та/або надання у власність (користування) земельної ділянки, межі якої не встановленні в натурі (на місцевості);

5) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, при поділі чи об’єднанні земельних ділянок з позначкою територіального органу Держземагентства про визначеннякадастрового номера – у разі поділу земельної ділянки чи об’єднання земельних ділянок;

6) цивільно правовий договір про відчуження земельної ділянки – у разі продажу земельної ділянки із земель державної та комунальної власності;

7) договір оренди земельної ділянки – у разі оренди земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності (кількість примірників договору повинна бути на один примірник більша, ніж кількість сторін договору);

8) копія документа, що підтверджує право спадкоємця на земельну ділянку, у разі звернення спадкоємця громадянина України, щодо якого прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки відповідно до законодавства;

9) рішення суду – у разі здійснення державної реєстрації на підставі рішення суду;

10) копію документів, що підтверджують оплату за проведення:

державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації держаного акта – у разі державної реєстрації земельної ділянки та державного акта;

державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації договору оренд земельної ділянки – у разі державної реєстрації земельної ділянки;

державної реєстрації обмеження у використанні земельної ділянки – у разі, коли на момент державної реєстрації земельної ділянки існують обмеження у її використанні.

37.

Законодавство не розрізняє (і не розкриває) на сьогодні термінів «обмеження» та «обтяження», часто вони вживаються як синоніми. Суперечливі погляди з приводу змісту та співвідношення згаданих понять існують і в спеціальній літературі.

Цивільне законодавство вживає термін обтяження і навіть пропонує його визначення.

Зокрема, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів». Очевидно, заборона здійснення певної правомочності може розглядатися як обмеження права.

Термін обтяження (щодо рухомого майна) визначається як «право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувана на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна» (ч. 1 ст. З ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003). Таким чином, як бачимо, поняття «обтяження» та «обмеження» чітко не розрізняються.

На думку В. В. Носіка, «обмеження права власності на земельні ділянки доцільно розглядати як самостійний вид земельних правовідносин, що виникають на підставі юридичних фактів, визначених у законі, чи у договорі у випадках, передбачених також законом». Вони «стосуються суб´єкта права і спрямовані на вчинення землевласником певних дій, або ж утримання від них, чи терпіння з метою забезпечення прав третіх осіб». Натомість, обтяження права власності на землю «характеризуються такими ознаками: стосуються земельної ділянки як об’єкта права; встановлюються з метою забезпечення інтересів третіх осіб у такій ділянці в порядку, передбаченому законом чи договором; поєднуються з правами третіх осіб на цю ділянку, що ускладнює, утруднює, перешкоджає власнику вільно здійснювати свої правомочності, накладає на власника тягар зайвих обов’язків, пов’язаних з використанням такої ділянки чи з необхідністю звільнення земельної ділянки від обмежувальних умов».

Д. В. Бусуйок вважає, що «є всі підстави стверджувати, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю». На думку дослідниці, «обмеження прав на землю є багатоаспектним явищем. Під ними слід розуміти функціональний інститут земельного права, правовідносини щодо обмеження прав на землю та суб’єктивний обов’язок щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права, що належать уповноваженій особі».

В. К. Гуревський поділяє обмеження за змістом правовідносин на: а) ті, які надають право користуватись чужою земельною ділянкою; б) які забороняють здійснювати певні дії на власній земельній ділянці; в) які є поєднанням перших та других.

Існує думка, за якою не можна сприймати як обмеження специфічні обов´язки (обтяження), що покладаються на землевласника чи землекористувача (ст. ст.. 91, 96 ЗК тощо). Як з

38.

на нашу думку, коли мова йде про обмеження права власності на

землю, то, в першу чергу, слід розрізняти дві основні групи: 1) норма-

тивні обмеження права власності на землю; 2) обтяження земельних ді-

лянок.

Якщо говорити про конкретні приклади нормативних обмежень пра-

ва власності на землю, то одним з найбільш фундаментальних з них є

вимога використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

значну групу нормативних обмежень становлять обмеження екологіч-

ного характеру, закріплені в законодавстві у вигляді правил щодо зем-

лекористування. до нормативних обмежень права власності на землю

також слід відносити правила про добросусідство (глава 17 земельного

кодексу України), положення щодо мораторію на відчуження земель та

ін.

дещо складніше робити узагальнення щодо обтяжень земельних ді-

лянок, оскільки вони є набагато різноманітнішими за правовою приро-

дою. В своїй сукупності вони доповнюють встановлені законодавством

нормативні межі здійснення права власності на землю, встановлюючи

індивідуальні межі здійснення конкретного суб’єктивного права влас-

ності.

особливістю обтяжень виступає їх індивідуальний характер: вони

виникають на підставі індивідуально-правових актів чи правочинів; ма-

ють адресний характер; підлягають спеціальній реєстрації, що виступає

умовою їх дійсності чи забезпечує пріоритет над іншими обтяженнями.

основна особливість обтяжень полягає у їх адресному характері,

оскільки вони виникають щодо окремо визначених земельних ділянок

або всього майна їх власників (останнє найбільш характерно для публіч-

них обтяжень). на це, зокрема, звертає увагу В.і. семчик, відзначивши,

що обтяження стосуються права конкретних власника чи користувача

конкретної земельної ділянки [4, с. 131]. В такому разі виникає певна

“прив’язка” обтяження до певного об’єкта, ми можемо говорити про

слідування конкретного обтяження за земельною ділянкою; такі обме-

ження не лише звужують можливості власника щодо реалізації певних

правомочностей, але і безпосередньо впливають на сам об’єкт, обтяжу-

ючи його [7, с. 28].

Обмеження-це заборона або покладення на субєктівзем.права додаткового обовязку щодо вчинення дій, повязаних з набуттям, використанням та відчуженням земельних ділянок . Обмеження прав власників земельних ділянок - закріплені в установленому порядку заборони щодо здійснення окремих видів діяльності, пов'язаної з використанням землі, вимоги утримуватися від певних дій чи надання обмеженої можливості використання з чітко визначеною метою чужої земельної ділянки.

В літературі обмеження також поділяють на загальні та спеціальні. Під загальними обмеженнями прав на землю слід розуміти обмеження, які поширюються на здійснення певною категорією суб'єктів прав на землю своїх правомочностей в рівній мірі.

До спеціальних обмежень прав на землю відносяться обмеження, які поширюються на здійснення певноюкатегорією суб'єктів прав на землю своїх правомочностей не в рівній мірі, тобто вибірково.

За способом встановлення обмежень:

законом (напр., заборона іноземцям набувати у власність землі с\г)

договором (заборона передачі зем.ділянки в суборенду)

судом (заборона певної діяльності власника сусідньої зем.ділянки)

За обєктом обмеження:

щодо певних субєктів

щодо певних земель

За терміном:

постійні (заборона самостійно змінювати цільове призначення)

тимчасові (заборона на відчуження до 1 січня 2005 зем.ділянокс\г призначення, наданих для ведення тов. с\гв-цтва)

До постійних можуть бути віднесені обов'язки власників земельних ділянок своєчасно сплачувати земельний податок; непорушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, тощо.

Тимчасовими є обмеження щодо цільового використання земельних ділянок; купівлі-продажу земельнихділянок с/г призн.; обмеження загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення (до 1 січня 2015 р.); заборона на внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств (до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та ринок земель).

За правовою формою:

заборона (найбільш поширена)

додатковий обовязок(обовязок відчуження іноземцями протягом року зем.ділянокс\г, набутих у спад.

39.

На підставі аналізу способів встановлення обмежень прав на землю дисертант визначає поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, яка спрямована на визначення та юридичну об’єктивізацію змісту обмежень прав на землю. При цьому обґрунтовується висновок про те, що існує два види способів встановлення обмежень прав на землю: правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю; правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю. У роботі звертається увага на те, що за способом об’єктивізації юридичних норм правотворчість поділяється на такі види: а) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону; б) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно-правового акта на основі та на виконання закону; в) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно-правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно-правового акта. Правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю, поділяються на договори та судові рішення. Останні є юридичними фактами, що складають юридичні склади, на підставі яких виникають обмеження прав на землю.

40.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання обмежень набуття права власності на землю” досліджується юридична природа обмежень набуття права власності на землю. Зазначається, що правове регулювання обмежень щодо набуття земельних ділянок у власність є ефективним засобом регулювання земельних відносин відповідно до інтересів Українського народу. Обґрунтовується доцільність застосування ряду обмежень набуття права власності на землю. По-перше, доцільним є застосовування обмежень правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки. Так, наприклад, іноземні особи не мають права набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення. По-друге, уявляються обґрунтованими встановлені в законодавстві обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства. По-третє, цілком допустимим, на наш погляд, видом обмежень щодо набуття землі у власність є вилучення земельних ділянок з цивільного обороту. Так, до таких земель слід віднести земельні ділянки, які не підлягають приватизації. По-четверте, доцільним є застосування таких обмежень набуття землі у власність, як обмеження оборотоздатності земельних ділянок.

41.

Підрозділ 2.2. “Правове регулювання обмежень щодо розпорядження землею” присвячений визначенню правових засад обмеження розпорядження землею на праві власності. Обґрунтовується точка зору, згідно якої обмеження щодо розпорядження земельними ділянками поділяються на прямі та непрямі. При встановленні непрямих обмежень власники земельних ділянок не позбавляються повністю правомочності щодо розпорядження належними їм на праві власності земельними ділянками. До останніх відносяться обмеження щодо набуття земельних ділянок у власність певними категоріями суб’єктів. Прямими слід, на думку дисертанта, вважати повні або майже повні обмеження права розпорядження землею, які або повністю забороняють відчуження земель їх власниками, або дозволяють їх відчуження лише незначній кількості суб’єктів, наприклад, публічним власникам (державі чи територіальній громаді).

Аналізуючи досвід зарубіжних країн у правовому регулюванні земельних відносин, дисертант відмічає, що прямі (повні або майже повні) обмеження права власності на землю є нетиповим засобом обмеження права власності на землю в країнах з розвинутою ринковою економікою. Разом з тим, в земельному законодавстві України містяться норми, якими встановлено пряме обмеження здійснення права власності на землю. Мова йде про норми, якими встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) їх власниками. Підтримуючи наведену в юридичній літературі концепцію щодо недоцільності блокування вторинного ринку земель товарного сільськогосподарського виробництва, створення перепон у формуванні земельних масивів сільськогосподарських товаровиробників, дисертант робить висновок про те, що норми, якими встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, не можна вважати такими, якими встановлені обґрунтовані обмеження здійснення власниками земельних ділянок правомочності розпорядження ними.

Разом з тим, у роботі звертається увага на доцільність застосування таких обмежень щодо здійснення розпорядження земельними ділянками, які являють собою обтяження земельних прав. Встановлення на земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності, прав інших осіб призводить до допустимого звуження меж здійснення розпорядження земельною ділянкою її власником та одночасно забезпечує права інших осіб на неї.

42. ст. 115

Зони особливого режиму використання земель - території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об´єктів з метою їх фізичної охорони, а також для захисту населення від впливу таких об´єктів (таке визначення випливає із ч. 1 ст. 115 ЗКУ, ст. З ЗУ «Про використання земель оборони»).Ст. З ЗУ «Про використання земель оборони» відносить до зон осо-бливого режиму використання земель прикордонну смугу. Правовий режим прикордонної смуги визначається ЗУ «Про державний кордон України» (ст. ст.. 18, 22-24), а також ПКМ від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим».