Тема: характер
Термін „характер” вживається для характеристики:
поведінки людини (частіше у негативному контексті);
постійних, звичних для людини форм поведінки;
таких форм поведінки, які виражають особистість людини, її відношення до дійсності.
Характер (від гр. - ознака, риса, прикмета) - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, в її ставленні до колективу, до інших людей і себе самої (за В.П.Вовком).
Характер – це цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об’єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, виражених у специфічних та відносно константних способах поведінки (за З.В.Огороднійчук).
Розуміння характеру в історії психологічної думки
-
Прізвище вченого
Напрацювання з питань характеру
Теофраст (ІІ ст. до н.е.)
Лабрюйєр (XVII ст.)
31 тип людського характеру
А.Бен (ХІХ ст.)
характер як індивідуальні особливості, інтелект, почуття, воля
Рібо
характер як почуття і воля, спадковість характеру
П.Ф.Лесгафт
характер як воля
В.Штерн
властивості цілісної особистості, спрямування-диспозиції
Л.Клачес
основні спонукання
О.Лазурський
нахили і відношення
І.Кант (XVIII ст.)
характер набутий за своєю природою
Малапер, Фульє
спадкові і набуті риси людини
Риси характеру – це індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності.
Акцентуація характеру — це межові варіанти норми як результат підсилення його окремих рис. Наявність акцентуацій у людини, як правило, не заважає задовільній соціальній адаптації, але вони є вразливим місцями.
Симптомокомплекси – це групи рис усталеного характеру, що взаємопов’язані і залежать одна від одної.
Класифікація груп рис характеру (симптомокопмплексів)
(
за
Б.М.Тепловим)
Тема: здібності
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам певної діяльності і є умовою успішного її виконання (за В.П.Вовком).
Здібності – це внутрішні умови розвитку людини, які формуються в процесі її взаємодії із зовнішнім світом (за І.В.Дубровіною).
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодінні необхідними їй знаннями, уміннями та навичками (за С.Д.Максименком).
С
хема
1.
Схема 2.
Схема 3.
Схема 4.
Задатки – морфологічні і функціональні особливості будови мозку, органів чуттів і руху, які виступають в якості природних передумов розвитку здібностей.
Нахили – вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. Ця спрямованість ґрунтується на стійкій потребі.
Обдарованість – це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя; це ніби природній дар, щось спадково зумовлене:
Загальна обдарованість – співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
Спеціальна обдарованість – співвіднесення внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності.
Талант – високий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність. Це високий рівень розвитку насамперед спеціальних здібностей.
Геніальність – найвищий рівень обдарованості особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.