4.Принципи кредитування

Основними принципами кредитування є: строковість та повернення, цільове використання, платність, забезпеченість.

- принцип строковості і повернення – кредит надається на певний заздалегідь визначений термін і після закінчення цього терміну обов’язково повинен бути повернутий кредитору. При укладанні кредитної угоди термін кредиту обґрунтовується і пов’язується з заходами, що кредитуються;

- принцип цільового характеру – кредит завжди надається на певні цілі і дотримання цільового характеру кредиту є гарантією його повернення;

Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

- принцип платності – платою за кредит виступає позичковий процент – частина прибутку позичальника, яку він сплачує кредитору за право користування його тимчасово вільними грошовими коштами. Розмір позичкового відсотку встановлюється кредитором так, щоб покривати його витрати на залучення відповідних коштів і забезпечувати потрібний прибуток. Ставки позичкового відсотка можуть бути фіксованими або плаваючими. Фіксовані ставки вважаються незмінними протягом всього терміну кредитування. Плаваючі встановлюються як певна стартова плата за кредитні ресурси і може змінюватись протягом терміну кредитування в залежності від зміни попиту і пропозиції на кредитні ресурси;

- принцип матеріального забезпечення – полягає в необхідності створення певних гарантій для кредитора щодо повернення кредиту, для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Цей принцип може проявлятися в двох варіантах:

1) пряме матеріальне зобов’язання – надання кредиту супроводжується передачею позичальником в заставу кредитору майна, що знаходиться в його власності або іншими формами гарантій. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: гарантія або поручительство, уступка вимоги, застава майна, страхування кредиту та інші.

2) непряме зобов’язання проявляється в дотриманні позичальником цільового характеру кредиту. Якщо кредит надається на здійснення певних витрат, реальне здійснення цих витрат є запорукою і гарантією наступного повернення кредиту.

5. Границі кредиту

Як будь-яке економічне явище кредит має певні границі, в межах яких здійснюється його розвиток. Границі розглядаються як певна межа розповсюдження кредитних відносин. Необхідність їх пов’язана з тим, що надлишок кредитних ресурсів, як і їх нестача негативно впливають на процес суспільного відтворення. Границі кредиту проявляються на макро та мікроекономічному рівні.

На макроекономічному рівні розрізняють внутрішні, зовнішні та функціональні границі.

Зовнішні границі означають об’єктивну межу кредитних відносин, пов’язану з їх місцем та роллю в економіці. До факторів, що визначають зовнішні границі відносять: рівень розвитку виробництва, потреби грошового обігу в кредиті, обсяг і структура кредитних відносин, соціально-економічна політика держави на даному етапі.

Внутрішні границі показують припустиму міру розвитку певних форм кредиту в межах зовнішніх границь. Розвиток цієї чи іншої форми кредиту також визначається розвитком економіки в цілому, державною політикою, розвитком кредитного ринку і кредитних установ.

Функціональні границі поділяють на: перерозподільчі та емісійні.

Перерозподільчі границі показують об’єктивні межі перерозподілу коштів на основі кредиту. Це пов’язано з обмеженим обсягом кредитних ресурсів в суспільстві.

Емісійні границі пов’язані з перерозподіленням і проявляються в обмеженні емісії платіжних коштів.

На мікроекономічному рівні зміст економічно обґрунтованих границь кредиту визначається поняттям кредитоспроможності позичальника і ліквідністю кредитної установи.

Кредитоспроможність позичальника може знаходитись на достатньо низькому рівні, що буде виступати обмежуючим фактором щодо надання йому кредиту в цілому або обмежувати суму та термін наданого кредиту.

Ліквідність кредитної установи пов’язана із співвідношенням між їх кредитними ресурсами і розмірами активних (кредитних) операцій. Обсяг і структура кредитних вкладень банків обмежується об’ємами їх кредитних ресурсів.