3 Методичні вказівки до самостійного вивчення:

Ефективність діяльності підприємства залежить від рівня та якості управління ним, а технологія управління — від здатності суб'єкта управління кваліфіковано аналізувати фінансові та економічні результати діяльності цього підприємства, вміння визначати та правильно оцінювати ефективність діяльності фірми. Зважуючи на це, можна без особливого перебільшення констатувати, що тема «Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності під­приємства» базового навчального курсу «Економіка підприємств» є однією з ключових. За своєю логічною побудовою ця тема складається з шести блоків тематичних питань.

Перший блок питань стосується загальної характеристики фінансової діяльності підприємства. Розпочинати вивчення слід із виокремлення напрямів діяльності підприємства (організації) щодо формування та раціонального використання фінансових коштів. Ґрунтуючись на визначених напрямах, необхідно вивчити загальну структуру та технологію складання фінансового плану підприємства (ор­ганізації) як документа; чітко сформувати для себе сукупність пока­зників, що обов'язково мають бути у певному розділі плану.

Для узагальненого визначення обсягів фінансування діяльності підприємства треба набути знань і навичок обчислення необхідних обсягів власного капіталу і позикових коштів (кредитних ресурсів), проведення розрахунків коштів, зароблених виробничими підприєм­ствами, посередницькими фірмами та іншими господарюючими суб'єктами.

Другий тематичний блок проблемних питань в основному стосу­ється таких категорій, як прибутковість і дохідність підприємства. І вивчення цього напряму теми слід розпочинати з визначення понять «прибуток» і «дохід», а також їхнього місця серед показників фінан­сових результатів діяльності підприємства. Треба звернути увагу на сутність цих показників, спільні та відмінні риси їх прояву. Ґрунтуючись на загальній характеристиці прибутку та доходу, доцільно перейти до виокремлення основних джерел формування прибутку і доходу підприємства. У цьому контексті слід із загальноекономічної форми прибутку виділити валовий, чистий та реінвестований прибуток, а серед видів доходу підприємства звернути увагу на маржинальний дохід.

Набувши загальнотеоретичних знань щодо прибутку та доходу підприємства, слід перейти до практичного їх визначення та викорис­тання. Для цього необхідно вивчити загальноприйняту практику ви­користання прибутку (доходу) підприємства, навчитися визначати суму прибутку підприємства до оподаткування, масштаби та обсяги підвищення прибутковості фірми під впливом дії окремих чинників. А як результат докладного вивчення проблемних питань другого напряму теми — визначити на основі статистичних даних і звітів підприємств рівень прибутковості підприємств різних галузей еко­номіки в Україні.

Наступний напрям, що його необхідно докладно дослідити, — визначення рентабельності продукції та ресурсів підприємства. Роз­почати вивчення проблемних питань цього напряму слід з визначен­ня рентабельності як відносного показника ефективності роботи підприємства, а потім перейти до загальної характеристики рентабе­льності застосовуваних (інвестованих) ресурсів.

На основі знань щодо характеристики рентабельності, її ролі та місця у загальній сукупності економічних показників діяльності підприємства можна переходити до вивчення алгоритмів обчислен­ня рентабельності: виробничих фондів (виробництва); сукупних ак­тивів, власного (акціонерного) капіталу. Використовуючи навички виконання розрахунків, треба вивчити методичні підходи до визна­чення рентабельності певного обсягу продукції та окремих виробів, а з використанням статистичних даних — дослідити динаміку й шляхи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей економіки України та зробити відповідні висновки.

Одним з найперших етапів визначення ефективності діяльності підприємства є оцінка його фінансово-економічного стану. Для на­буття ґрунтовних знань з цього питання необхідно спочатку зосере­дитися на тлумаченні та важливості оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства. Наступним кроком має бути до­слідження основних напрямів господарської діяльності, що забезпе­чують певний фінансово-економічний стан підприємства, а далі — вивчення методичних підходів до оцінки цього стану та груп показ­ників для оцінки прибутковості, ліквідності, оборотності, стабільності та ділової активності підприємства.

Маючи певні знання та навички щодо визначення фінансово-економічного стану підприємства, доцільно перейти до вивчення сутнісної характеристики ефективності виробництва. Розпочати слід з вивчення економічної суті та загального методологічного підходу до вимірювання ефективності виробництва (продуктивності виробничої системи), господарської діяльності підприємства. Це дасть змогу краще зрозуміти змістову характеристику видів ефективності: за наслідками — економічної та соціальної; за місцем отримання ефекту — локальної (госпрозрахункової) та народногосподарської; за ступенем збільшення ефекту — первісної та мультиплікаційної; за метою визначення — абсолютної та порівняльної, а також специфіч­ні форми мультиплікаційного ефекту та критерій ефективності ви­робництва.

Однак повне уявлення щодо сутнісної характеристики ефектив­ності виробництва студент матиме лише після ознайомлення з прин­ципами формування системи показників ефективності виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства та коли з використанням цих принципів сформує систему таких показників ефективності виробництва, як: узагальнюючі; показники ефективності використання — праці (персоналу), виробничих фондів фінансових коштів, і, як результат, вивчить методичні підходи до оцінки соці­альної ефективності діяльності підприємства.

Останній напрям групи питань теми стосується сукупності чинників, що забезпечують підвищення ефективності виробництва. І розпочинати їх вивчення слід із загальної класифікації цих чинників за певними ознаками: видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); напрямами розвитку та вдосконалення виробництва; місцем реалізації у системі управління виробництвом. Знаючи класифікацію, нескладно виокремити із сукупності чинників групу зовнішніх і внутрішніх, а далі розподілити внутрішні чинники на так звані «тверді» (технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби) та «м'які» (організація і системи, працівники, методи роботи, стиль управління). До зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва слід віднести державну економічну і соціальну політику, інституційні механізми, інфраструктуру, структурні зміни в суспільс­тві та економіці.