Три рівні регулювання зед:

• мікроекономічний – з боку безпосередніх учасників діяльності;

• макроекономічний – з боку державних установ і недержавних загальнонаціональних інститутів;

• мегаекономічний – з боку міжнародних установ.

Форми регулювання досить різноманітні, але, зазвичай, їх поділяють на два типи:

• адміністративні;

• економічні.

Адміністративні форми пов'язані з прямим дозволом чи забороною, створенням додаткових бар'єрів, застосуванням неекономічних засобів тиску, використанням вибіркових підходів до партнерів чи клієнтів за межами економічної користі. Наприклад, мікроформою адміністративного регулювання є заборон паління персоналу, використання рекламних форм конкретного виду продукції чи послуг на телеканалі, керуючись особистими стосунками та ін.

Економічні засоби мікро-, макро- і мегарегулювання ґрунтується на непрямих, як правило, фінансових, організаційних, договірних засадах, які впливають на хід початкового контрактного процесу.

Економічні засоби впливу спираються на внутрішні резерви виробничого, фінансового, організаційного і людського потенціалів. Скорочення витрат, збільшення асортименту, поліпшення якості, сервісу і гарантійного обслуговування, підбір, підготовка і кваліфікація кадрів – усі ці та інші чинники внутрішнього характеру покращують зовнішньоекономічний імідж.

Мотивами регулювання на мікрорівні є такі моменти:

1. Поширення ринку збуту за національні межі.

2. Поширення імпортування корисних ресурсів.

3. Залучення консультаційних та інших послуг для потреб удосконалення виробництва і збуту.

4. Залучення іноземних інвестицій.

5. Поширення власної ринкової ніші в системі міжнародного поділу праці.

Запорукою успішної ЗЕД є наявність сучасних засобів виробничої та соціальної інфраструктури, насамперед, можливостей інформаційного забезпечення діяльності. Тому оновлення засобів збору й обробки інформації, транспорту, фінансово-кредитного обслуговування, створення побутових умов світового класу для ведення переговорів і розташування іноземних партнерів є чинниками позитивного впливу на характер зовнішньої діяльності.

Макроекономічне регулювання ЗЕД включає дві складові:

• державне регулювання;

• регулювання з боку національних недержавних установ.

Державне регулювання спирається на діяльність загальнодержавних і місцевих органів влади і управління, що регламентується Конституцією і Законами.

Кожний рівень фіксує лише певну сторону господарського буття, певну грань відносин його елементів.

3.Державное регулювання зовнішньоекономічної діяльності

У всіх країнах без винятку, а особливо в державах із перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД є об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином із захистом національних інтересів при здійсненні ЗЕД, із більш оптимальним використанням ЗЕД як фактору економічного росту.

У період до перебудови економіка країни носила здебільшого закритий характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) базувалося на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. За таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений у розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети й методи їх досягнення.

За умов переходу до ринкових відносин господарювання характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, які б сприяли ефективному розвитку як економіки країни в цілому, так і її складових частин.

Державне регулювання ЗЕД насамперед полягає у підтримці національних галузей виробництва, тому що альтернативою відсутності такого регулювання є безмитна торгівля. При наявності жорсткої конкуренції з боку імпортних товарів зростання та функціонування національного виробництва певною мірою унеможливлюється. Таким чином, державне регулювання – система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання ЗЕД залежить від зовнішньоекономічної політики держави, яка регулює економічні відносини з іншими державами, а також відіграє суттєву роль у залученні іноземних інвестицій у національну економіку. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система міроприємств, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика – складова частина внутрішньої економічної політики держави, а відтак вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

• зовнішньоторгова політика;

• інвестиційна політика;

• політика науково-технічного співробітництва;

• валютно-фінансова політика;

• політика міграції робочої сили та ін.

Розрізняють два типи зовнішньоторгової політики держави:

1. Фритредерство (вільна торгівля).

2. Протекціонізм.

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів із метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. У реальній дійсності в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації.

Кожен із векторів зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням рівня розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:

• забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;

• стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

• створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці.

Державне регулювання повинно забезпечити:

• захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

• створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

• розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.

Державне регулювання ЗЕД в Україні включає:

1. митно-тарифне регулювання;

2. нетарифне регулювання.

Намагаючись захистити національного виробника і виконати ряд міжнародних зобов’язань, заходи державного регулювання ЗЕД вимагають певних обмежень у діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні ними експортно-імпортних операцій.

Обов’язковою умовою активної зовнішньоекономічної політики України є наявність та ефективне функціонування механізму митно-тарифного регулювання. Це дає змогу митним органам забезпечувати економічну безпеку та захищати економічні інтереси держави.

Актуальні завдання митно-тарифного та нетарифного регулювання випливають із загальноекономічної ситуації, внутрішніх і зовнішніх умов її розвитку.

Митно-тарифне регулювання встановлюється міжнародними угодами та конвенціями, які окреслюють принципи, умови та правила митно-тарифного регулювання.