15. Оперативно-виробниче планування дискретного виробництва

Дискретне виробництво характеризується перервністю виробничого процесу на всьому терміні його виконання. В цьо­му виробництві спостерігаються перерви в роботі окремих ро­бочих місць, дільниць, цехів і окремих процесів. Перерви уск­ладнюють рух матеріального попиту від входу системи до ви­ходу, що виражається в збільшенні тривалості виробничого циклу, збільшенні запасів усіх видів, збільшенні собівартості... Таке виробництво вимагає постійної уваги, і один з інстру­ментів, який забезпечує її ефективність — це система оператив­но-виробничого планування (ОВП). Під системою ОВП розуміють методику і техніку планової роботи, що визначається ступенем централізації планової роботи, вибором планово-об­лікової одиниці, диференціацією планових нормативів, скла­дом і точністю календарно-планових нормативів, а також скла­дом, порядком оформлення і руху планово-облікової докумен­тації. При організації руху матеріального потоку в процесі планування можна виділити два підходи:

• системи планування, рух матеріального потоку в яких базується на принципі виштовхування напівфабрикату на всьо­му шляху виготовлення виробу;

• системи планування, що базуються на принципі витягу­вання готового напівфабрикату з попередньої операції на на­ступну на всьому шляху виготовлення виробу.

У виштовхуючій системі планування процесом планування охоплено кожен цех. Цех отримує конкретні місячні завдання і звітує про їх вико­нання перед центральними органами планування заводоуправ­ління. Готову продукцію цех передає на міжцеховий склад. При такому плануванні цех і центральні органи планування цікав­лять тільки терміни і обсяги виконання завдань.

Витягуюча системи планування - передбачають розрахунок і створення на його основі величин оборотних заділів на всіх робочих місцях. Значення цих заділів визначаються середньою потребою в конкретних виробах, виготовлюваних даним підприємством на короткий термін — від місяця до трьох. Про­цесами виготовлення виробів керує центральний плановий орган, який формує графік складання кінцевих виробів і спус­кає його на головний складальний конвеєр. Головний складаль­ний конвеєр відбирає необхідні напівфабрикати у відповідності з графіком складання з найближчих проміжних складів.

16. Використання резервного фонду в управлінні запасами

Деякі моделі припускали, що попит є сталим і відо­мим. У більшості випадків попит не є сталим і змінюється кож­ного дня. Отже, має бути сформований резервний фонд для захисту від нестачі. В літературі на тему резервних фондів є два підходи стосовно попиту на запаси, який має бути захищений. Перший: ймовірність, що попит перевищить деякий визначе­ний обсяг. Другий підхід приділяє увагу очікуваній кількості одиниць, що будуть у де­фіциті.

Резервний фонд може розглядатись як запаси, що утримують­ся, щоб забезпечити впевненість у досягненні певного рівня обслу­говування. Обговорення про рівні обслуговування грунтується на статистичній концепції, яка відома під назвою очікуваного Z або Е (z). Е (z) — це очікувана кількість недостатніх одиниць запасів про­тягом періоду L (часу постачання). Подальші пояснення проведе­мо в контексті двох основних типів моделей:фіксованої величини замовлення (ФВЗ) і фіксованого періоду часу (ФПЧ).

Модель ФВЗ із визначеним рівнем обслуговування.

Система ФВЗ контролює рівень запасів безперервно, і не­безпека дефіциту настає тільки на час постачання (час між за­мовленням і його отриманням). За­мовлення робиться, як тільки рівень запасів доходить до точки повторного замовлення R.Модель ФПЧ з визначеним рівнем обслуговування.

У моделі ФПЧ запаси перераховуються тільки в певний час, скажімо, раз на тиждень чи раз на місяць. Періодичний підра­хунок запасів і періодичне розміщення замовлень бажане в си­туації, коли продавці роблять періодичні візити до споживачів і беруть замовлення на повний набір продуктів чи коли спожи­вачі хочуть комбінувати замовлення, щоб заощадити на транс­портних витратах.