Прогнозування соціального розвитку і рівня життя населення
Розглянемо особливості побудови моделей прогнозування рівня життя населення. Економічні реформи, проведені в країнах з перехідною економікою, привели до радикальних змін у суспільстві. Усунення адміністративних обмежень створили умови для росту економічної активності населення, вторинній зайнятості і самозайнятості. Почався перерозподіл робочої сили на користь високоприбуткових підприємств і організації промисловості, сфери обслуговування, інфраструктури. Розвиваються недержавні форми утворення, охорони здоров'я, інших соціально-культурних установ, що надають можливості реального вибору для населення.
Метою соціальної політики держави стають поліпшення матеріального становища й умов життя людей; забезпечення ефективної зайнятості населення; конституційних прав громадян в області соціального захисту, утворення, охорони здоров'я, культури. Економічно активному населенню створюються умови для розвитку заповзятливості і ділової ініціативи. Для громадян, що унаслідок чи віку по стані здоров'я змушені припинити трудову діяльність, передбачається підвищення рівня соціальної захищеності, індексація пенсій з урахуванням росту споживчих цін.
Узагальнюючим показником соціального розвитку є рівень життя населення, що відбиває ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Підвищення рівня життя знаходиться в центрі соціальної політики держави. Показники життєвого рівня кладуться в основу економічного прогнозування і планування, розробки системи цільових соціальних прогнозів.
У рамках соціального прогнозування виділяють три групи факторів, що безпосереднім образом впливають на рівень життя.
Перша група охоплює матеріальні умови підтримки життєдіяльності людей: харчування, одяг, житло, повсякденні предмети домашнього побуту й інші предмети побуту. Дана група є вихідної. Основними проблемами тут є поліпшення структури харчування за рахунок збільшення споживання м'яса, молочних продуктів, яєць, фруктів і інших якісних продуктів, а також задоволення потреби в житлі, товарах тривалого користування.
Друга група зв'язана зі споживанням відновлення сил і постійною підтримкою необхідного рівня здоров'я, що припускає розвиток охорони здоров'я і медичного обслуговування, створення умов для активного відпочинку, охорону навколишнього середовища.
Нарешті, третя група включає удосконалювання і всебічний розвиток соціального, культурного і духовного світу особистості, потреб творчості, самоствердження. З ростом добробуту підвищується соціальна активність людини, розширюється його культурний кругозір, зростає потреба брати участь у політичному житті, у підвищенні освітнього і культурного рівня.
При прогнозуванні рівня життя розраховується комплекс натуральних і вартісних показників. Основними з них є:
коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту населення в цілому і його окремих соціальних груп;
стан здоров'я і його зміни по населенню в цілому й окремих соціальних групах (тривалість життя, захворюваність);
зайнятість (рівень безробіття, кваліфікаційна структура робочих місць, тривалість робочого тижня і т. п.);
задоволення потреб у розвитку особистості (розподіл населення за рівнем утворення, частка засобів, що витрачаються на утворення і культуру у фонді споживання і державному бюджеті);
стан навколишнього середовища;
фонд споживання;
загальний обсяг споживаних населенням благ і послуг;
заощадження населення.
Використовуються відносні чи питомі показники: середня заробітна плата робітників та службовців; середній розмір пенсій і стипендій; сукупний і грошовий дохід на душу населення; житлова площа на одного члена родини; витрати на охорону здоров'я на душу населення; витрати на утворення на один що навчається і т. п.
Крім того, розраховуються показники, що відбивають якісні сторони задоволення потреб; споживання найважливіших продуктів харчування на душу населення; калорійність; частка упоряджених жител; споживання питної води на душу населення. Сюди ж відносяться показники, що характеризують обсяг і якість наданих населенню послуг: число спортивних споруджень на 10 тис. чол.; число місць у рекреаційних установах на 10 тис. чол.; кількість лікарняних і санітарних ліжок, число лікарів по спеціальностях і середньому медичному персоналі на 10 тис. чол.; середнє число хворих на одну палату; частка дітей дошкільного віку, що відвідують дитячі установи; поточні витрати держави на одну дитину, у тому числі на харчування; основні фонди і поточні витрати на один учня початкової і середньої школи; число учнів у класі.
Найважливішим узагальнюючим показником рівня життя є доходи населення. Їхня величина визначається розмірами національного доходу і пропорцією його розподілу на необхідний і прибавочний продукт.
Доходи населення підрозділяються на грошові, натуральні і непрямі (безкоштовні послуги невиробничої сфери), а також на номінальні і реальні.
Номінальні доходи визначаються як сума грошових, натуральних і непрямих доходів. Основною частиною номінальних доходів є грошові доходи. Виділяють три джерела грошових доходів; заробітна плата, доходи від власності (дивіденди, відсотки, рента), соціальні виплати (пенсії, посібника, стипендії і т. п.).
Реальні доходи населення визначаються як різниця між номінальними доходами і сумою податку й інших обов'язкових платежів. На динаміку реальних доходів впливає всі соціально-економічні фактори, що визначають життєвий рівень. У першу чергу реальні доходи залежать від розвитку виробництва, споживчих цін, характеру самих розподільних відносин (за працею, через соціальні фонди, за капіталом, результатам індивідуальної діяльності).
У прогнозних розрахунках реальних доходів використовується баланс грошових доходів і витрат населення, що характеризує рух тієї частини суспільного продукту, що населення одержує у формі грошових доходів.
Баланс грошових доходів і витрат розробляється в цілому по країні, по регіонах і по соціальних групах населення; він характеризує обсяг і джерела формування грошових доходів, а також обсяг і структуру витрат коштів і заощаджень.
Метою соціальної політики держави стають поліпшення матеріального становища й умов життя людей; забезпечення ефективної зайнятості населення; конституційних прав громадян в області соціального захисту, утворення, охорони здоров'я, культури. Економічно активному населенню створюються умови для розвитку заповзятливості і ділової ініціативи. Для громадян, що унаслідок чи віку по стані здоров'я змушені припинити трудову діяльність, передбачається підвищення рівня соціальної захищеності, індексація пенсій з урахуванням росту споживчих цін.
Узагальнюючим показником соціального розвитку є рівень життя населення, що відбиває ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Підвищення рівня життя знаходиться в центрі соціальної політики держави. Показники життєвого рівня кладуться в основу економічного прогнозування і планування, розробки системи цільових соціальних прогнозів (рис. 2).
Рис. 2. Система прогнозів соціального розвитку і підвищення рівня життя населення
Особливістю соціальної політики України в перехідної період є надання пріоритету проблемам соціального захисту населення, підвищення ролі душового трудового доходу і ліквідація системи утримання засобів, формування нового механізму фінансування і регулювання розвитку соціальної сфери.
З урахуванням кризового стану економіки в Україні метою державного регулювання доходів і споживання є соціальний захист населення від росту цін та товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Для цього:
визначають мінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату;
створюють пенсійні фонди і фонди соціальної допомоги;
змінюють умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допомоги, стипендій, ставок і окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
упроваджують систему індексації зарплати, доходів і заощаджень населення в зв'язку з інфляцією;
розробляють загальнодержавні і регіональні програми допомоги окремим шарам населення;
реалізують заходу щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
створюють у визначені періоди систему нормованого розподілу продуктів по чи картках бонам;
формують державні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якби виникла потреба впровадити карткову систему.
Способами й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки) населення є наступні: прийняття відповідних законодавчих актів; формування соціальних прогнозів; визначення показників соціально-економічних нормативів і показників соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах; розробка і реалізація соціальних цільових комплексних програм; удосконалення системи оподатковування доходів населення; регулювання процентних ставок на внески, упровадження системи фіксованих чи граничних цін на деякі види товарів і послуг населенню.
На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції та Міністерство праці і соціальної політики України.
В умовах недосконалості ринкових механізмів головною формою державного регулювання є планові розробки системи показників, що характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі:
рівень і структура доходів, споживання населенням матеріальних благ і послуг;
стан споживчого ринку;
соціальні гарантії малозабезпеченим шарам населення.
Показники рівня життя і соціальних гарантій населення по доходах і споживанню приведені на рис. 3.
Рис. 3. Система показників рівня життя населення і соціальних гарантій у сфері доходів і споживання
Доходи населення формують на основі їх складових: грошових, включаючи оплату праці, грошові виплати із соціальних фондів споживання і натуральних. Для розрахунків грошових доходів складають баланс грошових доходів і витрат населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру їхніх витрат, співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень.
На основі балансу визначають рівень забезпечення населення готівкою, задають головні параметри для розрахунку показника емісії грошей. Баланс характеризує середній рівень добробуту населення, дає можливість визначити реальні доходи, загальний обсяг платоспроможного попиту, розрахувати показники інфляції.
Інформацію для розробки балансу надають Міністерство статистики, Міністерство фінансів, Національний банк, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, інші позабюджетні державні і суспільні фонди, що є учасниками наявного грошового обігу.