2.13. Обґрунтовування планувального рішення виробничого корпусу
Перед обґрунтовуванням і розробкою планувальних рішень виробничого корпусу повинні бути складені і узгодженні з провідними фахівцями кафедри «Автомобілі і автомобільне господарство» схеми технологічних процесів ТО-1, ТО-2 з діагностуванням.
В даному розділі дається опис розробленого відповідно до рекомендацій і умов [3, 6] планувального рішення зони (відділення), що проектується, та загалом виробничого корпусу АТП з обґрунтовуванням найбільш принципових моментів і нестандартних пропозицій, розстановки устаткування і розміщення робочих місць. Аналізується, чи вдале розміщення зони, ділянки у виробничому корпусі.
Основні принципи планувальних рішень:
Планувальні рішення зон ТО, ПР і дільниць діагностики.
Планувальне рішення повинне відповідати схемі технологічних процесів ТО й ПР автомобілів, результатам технологічного розрахунку і загальних вимог уніфікації будівельних конструкцій.
При сучасному індустріальному розвитку будівництва будівель монтуються з уніфікованих, головним чином залізобетонних, конструктивних елементів заводського виготовлення (колони, ферми, балки й т.п.) на основі уніфікованої сітки колон.
Для одноповерхових будівель великих підприємств поширена сітка колон розміром 12x12, 12x18, 12x24, 12x30, 12x36 м, для будівель невеликих підприємств допускається - 6x9, 6x12, 6x15 м (перше число - крок колон, друге - проліт). Будинок повинне мати, по можливості, однотипну сітку колон.
У зонах ТО й ПР і приміщеннях для зберігання автомобілів, особливо більших габаритів, для зручності їхнього маневрування необхідна великорозмірна сітка колон.
Висоту приміщень (відстань від підлоги до низу конструкцій покриття, перекриття або підвісного обладнання) приймають виходячи з вимог технологічного процесу, розміщення транспортуючого устаткування й уніфікації будівельних конструкцій будівель. При визначенні висоти приміщень для постів ТО й ПР автомобілів ураховують, що найменша відстань від верху автомобіля, що перебуває на підйомнику, або від верху піднятого кузова автомобіля-самоскида, що знаходиться на підлозі, до низу конструкцій покриття або перекриття або до низу виступаючих частин вантажопідйомного обладнання повинне бути не менше 0,2 м .
Висоту приміщень для постів ТО й ПР залежно від типу рухомого складу, підвісного обладнання й облаштованості постів приймають відповідно до ОНТП- 01-91 (Додатки 19).
Конструктивну схему, сітку колон і габаритні розміри будівлі варто вибирати з урахуванням уніфікації будівельних конструкцій, габаритних розмірів приміщень, у які заїжджають автомобілі, і необхідних площ виробничо-складських приміщень. При цьому ширина виробничих приміщень повинна бути такий, щоб можна було розмістити обладнання принаймні в однієї зі стін з дотриманням нормованих відстаней між устаткуванням, устаткуванням і елементами будівлі, а також ширини проходів і проїздів, а в межах проїздів не повинне бути колон. Бажано, щоб відношення довжини й ширини будівель, що мають прямокутну форму в плані, було в межах 1,5:2,0.
У випадку паралельно-зонального планування будівлі, при якій в'їзд у зони ТО й ПР і рух у них здійснюються паралельними потоками, ширину виробничого корпуса й відповідно сітку колон і напрямок прольотів (поперек або уздовж довжини будівлі) вибирають виходячи з довжини потокових ліній ТО з таким розрахунком, щоб на початку й наприкінці потокових ліній не виходило зайвих площ. На початку потокових ліній передбачаються пости підпору, призначені для забезпечення ритмічної роботи потокових ліній. У зимовий час вони використовуються для підігріву автомобілів перед їхнім надходженням на потокові лінії. Ширина проїздів у зонах ТО й ПР повинна бути мінімальної, але достатньої для виконання всіх операцій маневрування.
При визначенні габаритних розмірів виробничих підрозділів і їхній облаштованості необхідно враховувати ряд вимог.
Пости прибирання, мийки, сушіння автомобілів всіх категорій повинні розташовуватися в ізольованому від інших виробничих підрозділів приміщенні.
Зону ЩО можна розміщати в окремому будівлі.
Постові роботи ТО-1, ТО-2, загального діагностування, а також розбирально-складальні й регулювальні роботи ПР рекомендується виконувати в окремому ізольованому від інших виробничих підрозділів приміщенні.
Пости потокових ліній ТО розміщають за прямоточною схемою:
Малюнок 2.1 - Розташування постів на потоковій лінії технічного обслуговуванні
Потокові лінії по всій їхній робочій довжині повинні бути обладнані оглядовими канавами. Конвеєр повинен обслуговувати як робочі пости, так і пости підпору ліній ТО.
При визначенні розмірів приміщення для розміщення потокових ліній необхідно враховувати, що за межами робочої зони потокової лінії повинні передбачатися приводна й натяжна станції конвеєра для переміщення автомобілів, а на початку й наприкінці потокової лінії (також за межами її робочої зони) - тунелі для входу й виходу з оглядових канав.
Висота тунелю (відстань від підлоги до низу конструкцій перекриття), а також відстань до несучих конструкцій над приямками (траншеями) у місцях проходу людей повинні бути не менш 2 м, ширина тунелю - 1 м. Для входу в тунель із боку оглядових канав і виходу з нього в зону ТО передбачаються сходи.
При проектуванні постів на потоковій лінії й тупикових постах ТО й ПР ураховуються нормовані відстані між автомобілями, а також між автомобілями й конструкціями будівлі (Додатки 20).
Розміщення тупикових постів у зоні ТО й ПР можуть бути однобічної (мал. 2.2, а, в), двобічної (мал. 2.2, б, г), прямокутної (мал.2.2, а, б), косокутної (мал. 2.2, в) і комбінованої (мал.2.2, г). На тупикових постах автомобіле-місця розташовуються тільки в один ряд.
При виборі способу розміщення тупикових постів у зоні ТО й ПР варто мати на увазі, що при косокутному їхньому розміщенні зменшується ширина проїзду, необхідна за умовами установки автомобілів на пости, однак площа поста з урахуванням ширини проїзду зростає. Косокутне розміщення постів зазвичай доцільно при наявності якого-небудь обмеження ширини зони, наприклад, при реконструкції зони під більш великогабаритний рухомий склад.
а) б)
в) г)
Малюнок 2.2 - Схеми розміщення тупикових постів у зонах технічного обслуговування та ремонту автомобілів:
а), в) - однобічна;
б), г) - двобічна;
а), б) – прямокутна;
в) – косокутна;
г) – комбінована.
Для зручності маневрування автопоїздів і зчленованих автобусів пости ТО й ПР необхідно проектувати проїзними.
Для забезпечення доступу до агрегатів, вузлам і деталям, розташованим знизу рухомого складу, при виконанні робіт ТО й ПР переважно повинні використовуватися механізовані пристрої - гідравлічні й електричні підйомники, пересувні стійки, перекидачі й т.п. Пристрій оглядових канав допускається в окремих випадках відповідно до вимог технологічного процесу. При проектуванні оглядових канав необхідно дотримувати наступних вимог. Робоча довжина оглядової канави повинна бути не менш габаритної довжини рухомого складу. Ширину оглядової канави вибирають виходячи із ширини колії рухомого складу з урахуванням пристрою зовнішніх або внутрішніх реборд.
На в’їздній частині оглядової канави повинен бути передбачений відбійник для напрямку руху коліс висотою 0, 15-0,2 м.
Глибина оглядової канави повинна забезпечувати вільний доступ до агрегатів, вузлам і деталям, розташованим знизу рухомого складу. Її приймають рівної 1, 3-1,5 м для легкових автомобілів і автобусів особливо малого класу, 1, 1-1,2 м - для вантажних автомобілів і автобусів.
При паралельному розташуванні двох і більше оглядових канав тупикові оглядові канави, як правило, з’єднують між собою відкритими траншеями, проїзні - тунелями. Ширину відкритих траншів приймають рівної 1,2 м, якщо вони призначені тільки для проходу людей, і 2, 0-2,2 м при розміщенні в них технологічного обладнання. Висота від підлоги до низу перекриття тунелю повинна бути не менше 2 м, ширина не менше 1 м.
Для входу в оглядові канави повинні передбачатися сходів шириною не менш 0,7 м. Кількість сходів для тупикових оглядових канав, не об'єднаних траншеями, - по одній на кожну канаву; для тупикових оглядових канав, об’єднаних траншеями, - не менше однієї на три канави; для проїзних оглядових канав, об’єднаних тунелями, - не менше однієї на чотири канави; для проїзних оглядових канав потокових ліній - на кожну потокову лінію не менше двох сходів, розташованих із протилежних сторін. Відстань між виходами з канав на потокових лініях повинна бути не більше 25 м.
Не допускається розміщення виходів з канав, траншів і тунелів під автомобілями й на шляхах руху й маневрування рухомого складу. Виходи, а також відкриті траншеї повинні бути обгороджені поруччям висотою 0,9 м.
На тупикових оглядових канавах повинні передбачатися упори для коліс автомобілів.
Для забезпечення підйому рухомого складу на оглядових канавах необхідно передбачати пересувні або стаціонарні підйомники.
Оглядові канави повинні бути обладнані приточно-витяжною вентиляцією, мати ніші для розміщення електричних світильників і розетки для включення переносних ламп напругою 12 У.
Ширину проїздів у зонах з тупиковими постами ТО й ПР визначають графічним методом або за допомогою шаблона, вважаючи, що автомобілі заїжджають на пости тільки переднім ходом, в’їзд автомобілів на пости здійснюється з додатковим маневруванням (однократним включенням заднього ходу); у процесі маневрування при в’їзді на пости автомобілі не повинні зачіпати захисні зони уже розташованих на постах автомобілів, елементів будівлі й стаціонарного обладнання; перед початком руху автомобіля при установці на пост його передні колеса на поворотах повинні бути повернені на максимальний кут.
При визначенні ширини проїзду за допомогою шаблона його накладають на машино-місце на оглядової канаві й переміщають у напрямку виїзду автомобіля заднім ходом до збігу його переднього мосту з торцем оглядової канави. Установивши голку в центрі повороту шаблона, повертають його до положення, з якого при подальшому русі заднім ходом при повернених на максимальний кут колесах автомобіль наближається до ряду автомобілів, з якого відбувається виїзд, на відстань, рівна ширині зовнішньої захисної зони. З урахуванням радіуса зовнішньої захисної зони із протилежної сторони проїзду визначають його ширину (мал.2.3).
Малюнок 2.3 - Визначення ширини проїзду для установки автомобілів на тупикові пости зон ТО і ПР, обладнані оглядовими канавами.
Аналогічно визначають ширину проїзду в зонах ТО й ПР, обладнаних підйомниками. Ширину проїзду в зоні з постами визначають так само, як і в зоні відкритої стоянки автомобілів.
При визначенні ширини проїздів у зонах ТО й ПР приймають наступні габарити наближення автомобілів, що маневрують при установці на пости, до конструкцій будівель, стаціонарному обладнанні й автомобілям, що перебувають на постах обслуговування й ремонту: до автомобілів, конструкцій будівлі або стаціонарного обладнання, розташованих з боку проїзду, у якому розміщається пост (внутрішня захисна зона), - 0,3 м при автомобілях I і II категорій; 0,5 м - III категорії й 0,8 м - IV категорії; до автомобілів, конструкцій будівлі або стаціонарного обладнання, розташованих із протилежного стосовно місця установки автомобіля боку проїзду (зовнішня захисна зона), - 0,8 м при автомобілях I і II категорій і 1,0 м ~ III і IV категорій.
Габаритні розміри виробничих дільниць (цехів), у які передбачається в’їзд автомобілів, визначаються з урахуванням нормованих відстаней між автомобілями, автомобілями й елементами конструкцій будівель і стаціонарного обладнання, наведених у Додатку 20.
При кількості автомобілів більше 150 необхідно передбачати окремі пости Д-1 і Д-2, оснащені відповідним устаткуванням. Пост Д-2 повинен бути оснащений ефективної приточно-витяжною вентиляцією, місцевим відсмоктуванням відпрацьованих газів (спеціальний гнучкий шланг приєднується до вихлопної труби автомобіля).
В АТП із обліковим числом автомобілів 300 і більше крім постів Д-1 і Д-2 у зоні ПР необхідно передбачати діагностичні засоби для контрольно-регулювальних робіт, тобто стенди для контролю й регулювання гальм, кутів установки керованих коліс, балансування коліс, регулювання фар і т.п.
Засоби діагностування вантажних автомобілів із причепами й зчленованими автобусами розміщають на проїзному пості.
Засоби Д-1 і Д-2 розміщають на постах, обладнаних оглядовими канавами. Габаритні розміри приміщень зон діагностування встановлюють із урахуванням розміщення в них необхідного діагностичного обладнання й з дотриманням нормованих відстаней між устаткуванням, устаткуванням і елементами будівлі, між автомобілями й устаткуванням (елементами будівлі) у зонах ТО та ПР.
Кількість воріт у будівлях для технічного обслуговування і ремонту автомобілів, у будівлях для зберігання автомобілів, а також для в’їзду (виїзду) автомобілів у приміщення, розташовані в першому, цокольному або підвальному поверхах, залежить від числа автомобілів у приміщенні: до 25 автомобілів - одні ворота, від 26 до 100 - двоє, а при більше 100 автомобілях - одні додаткові ворота на кожні 100 автомобілів. Якщо з окремих приміщень можливий виїзд назовні й через суміжні приміщення, розрахункову кількість воріт можна зменшити на одиницю. При цьому зазначені вище приміщення повинні мати, як мінімум, одні ворота.
Ворота приймають типові. Висота їх повинна перевищувати найбільшу висоту рухомого складу будь-якої категорії не менше ніж на 0,2 м, а ширина - ширину рухомого складу: при проїзді перпендикулярно площини воріт автомобілів I категорії - на 0,7 м, II і III категорії - 0,9, IV категорії - на 1,2 м; при проїзді під кутом до площини воріт автомобілів I категорії - на 1,0 м, II категорії - 1,3 м, III категорії - 1,5 м, IV категорії - на 2,0 м.
При розробці планувальних рішень прийнята остаточно площа виробничих приміщень може відрізнятися від розрахункової на ± 10 %.
На кресленні планування виробничого корпуса наносяться умовні зображення стін і перегородок, дверних і віконних прорізів, колон, сходів, антресолей і підвалів і основного технологічного обладнання, оглядових канав з елементами їхньої облаштованості - траншів, тунелів і виходів з них, відбійники перед в’їздами на канави, перехідних містків, обмежувальних упорів на канавах тупикового типу, поруччя, що обгороджують траншеї й виходи із траншів і тунелів. Повинні бути показані також конвеєри із приводною й натяжною станціями (на потокових лініях), напольні і канавні підйомники, підйомно-транспортне обладнання (мостові крани, кран-балки, монорейки, електротельфери із зазначенням їхньої вантажопідйомності), устаткування спеціалізованих постів (діагностування, заміни агрегатів, фарбування й сушіння автомобілів).
При цьому товщина капітальних стін приймається 510 мм, перегородок - 260 мм.
На всіх постах, незалежно від їхнього призначення (очікування, ТО та ПР, фарбування, підпору й т.п.), крім установленого на них устаткування, канав, підйомників, роликових стендів і т.п., умовно показуються автомобілі-місця відповідно габаритам автомобілів (автопоїздів).
У зовнішніх воріт будівлі вказується напрямок в’їздів і виїздів автомобілів.
На кресленні планування виробничого корпуса наносяться також габаритні розміри, розміри кроку колон і прольотів, а також координатна сітка по колонах для прив'язки виробничих підрозділів. Нумерацію елементів сітки починають із лівого нижнього кута будівлі й позначають по кроці колон арабськими цифрами, починаючи із цифри 1, а по прольотах - заголовними буквами кирилиці (мал. 2.4).
Малюнок 2.4 - Нанесення розмірів і координатної сітки на кресленні планування виробничого корпусу
Планувальні рішення будівель автотранспортного підприємства звичайно виконують у масштабі 1:100 або 1:200.
Планувальні рішення дільниць
Для виробничих дільниць потрібно дрібнорозмірна сітка колон, тому що при великогабаритній сітці ці приміщення виходять вузькими й довгими, що утрудняє розміщення обладнання й погіршує природне освітлення приміщень.
Планування дільниці являє собою план розміщення технологічного обладнання, постів обслуговування й ремонту (якщо на ділянку передбачається заїзд автомобілів), підйомно-транспортного обладнання.
Планувальні рішення виробничих дільниць розробляються після визначення розмірів дільниць.
Розміщення обладнання на дільницях повинна відповідати технологічному процесу відповідної дільниці, вимогам техніки безпеки й наукової організації праці.
Устаткування необхідно розташовувати так, щоб переміщення робітника при виконанні роботи відповідно до технологічного процесу були мінімальними.
Планувальне креслення дільниці (зони) звичайно виконують у масштабі 1:20,1:50 або 1:100 із вказівкою стін, колон, віконних і дверних прорізів і розташованих рядом приміщень або прив’язують до плану головного виробничого корпусу за допомогою координатної сітки.
На кресленні за допомогою умовних позначок наносять пости обслуговування або ремонту із вказівкою автомобіле-місць, устаткування зон або виробничих дільниць (оглядові канави, підйомники, верстати, стенди, стелажі, верстати й т.п.), підйомно-транспортне обладнання із вказівкою його вантажопідйомності, указують відстань між устаткуванням із прив'язкою до елементів будівлі (стінам, колонам). Умовно показують також споживачів електроенергії, води, пари, місця зливу води в каналізацію й т.п. З боку розташування органів керування обладнанням позначають робочі місця. На планувальному кресленні дільниці розшифровують всі прийняті умовні позначки.
При цьому товщина капітальних стін приймається рівної 510 мм, перегородок - 260 мм.
При розміщенні обладнання потрібно враховувати, що для зручності монтажу й обслуговування стаціонарного обладнання, установлюваного на фундаментах, повинен забезпечуватися доступ до нього з усіх боків. Крім того, необхідно передбачити умови безпечної роботи на встаткуванні. Стелажі, підставки під устаткування при розміщенні їх у стін бічною або тильною стороною можна розташовувати впритул до стін і впритул друг до друга. Відстань між елементами обладнання, устаткуванням і елементами будівель повинне бути не менше нормативного.
Нормовані відстані при розміщенні обладнання технологічного обладнання, крім нормованих відстаней, зазначених у Додатку 22, необхідно враховувати ширину проїздів для доставки агрегатів, вузлів, деталей, матеріалів до робочих місць. Ширину проїздів при вантажопідйомності транспортних засобів до 0,5 т і розмірах вантажу (тари) до 800 мм приймають рівної 2,2 м, при 1,0 т і до 1200 мм - 2,7 м; до 3,2 т і до 1600 мм - 3,6 м.
Кожна виробнича дільниця відповідно до характеру й технологією виконуваних робіт бажано розміщати в окремому приміщенні. Невеликі по площі дільниці з однорідним характером робіт можуть розташовуватися в одному приміщенні.
З урахуванням протипожежних і санітарних вимог, ОНТП-01 -91 рекомендується в загальному випадку виконувати в окремих, ізольованих від інших, приміщеннях наступні види робіт ТО й ПР рухомого складу:
мийні, збиральні й інші роботи комплексу ЩО, крім заправлення автомобілів паливом;
постові роботи ТО-1, ТО-2, загальне діагностування;
агрегатні, слюсарно-механічні, електротехнічні й радіоремонтні роботи, роботи з ремонту інструмента, ремонту й виготовленню технологічного обладнання, пристроїв і виробничого інвентарю;
випробування двигунів;
ремонт приладів системи живлення карбюраторних і дизельних двигунів;
ремонт акумуляторних батарей;
шиномонтажні і вулканізаційні роботи;
ковальсько-ресорні, мідницько-радіаторні, зварювальні та арматурні роботи;
деревообробні й шпалерні роботи;
фарбувальні роботи.
Роботи з ремонту приладів системи живлення допускається виконувати в одному приміщенні категорії «Д» разом з роботами агрегатними, слюсарно-механічними, електротехнічними, радіоремонтними, з ремонту інструмента, ремонту й виготовленню технологічного обладнання, пристосувань і виробничого інвентарю.
У змішаних АТП, у яких є автомобілі з карбюраторними й дизельними двигунами, передбачають окремі приміщення для карбюраторної дільниці і паливної апаратури дизелів. Карбюраторне відділення поєднують із іншими, якщо при ремонті й випробуванні карбюраторів не використовуються легкозаймисті рідини.
У великих АТП у складі моторного (агрегатного) дільниці може передбачатися іспитова станція.
Шиномонтажна і вулканізаційна дільниці звичайно розміщають окремо, тому що вулканізаційна ділянка ставиться до групи «гарячих» цехів. Поєднують їх при малій виробничій програмі, коли шиномонтажні та вулканізаційні роботи виконує один робітник.
У приміщеннях для зварювальних, бляхарських робіт допускається розміщати пости для виконання зварочно-бляхарських робіт безпосередньо на рухомому складі.
На шиномонтажній дільниці також допускається розміщати пости з підйомниками для зняття й постановки коліс на автомобілі.
Акумуляторну дільницю звичайно розміщають у трьох приміщеннях: для ремонту акумуляторних батарей, для зарядки акумуляторних батарей і для зберігання кислоти й готування електроліту. Окреме приміщення для зарядки акумуляторних батарей можна не передбачати, якщо одночасно заряджаються не більше 10 акумуляторних батарей і зарядка їх здійснюється в спеціальній шафі з індивідуальним вентиляційним відсмоктуванням, включення якого зблоковано із включенням зарядного пристрою.
Для малярської дільниці передбачається не менш двох приміщень: для фарбувальних робіт і для готування фарб. У складі малярської дільниці звичайно передбачають приміщення для підготовчих робіт, фарбування й сушіння автомобілів, готування фарб і склад лакофарбових матеріалів.
Оскільки по протипожежних вимогах запускати двигуни автомобілів у малярській дільниці забороняється, малярське відділення для вантажних автомобілів і автобусів організується на прямоточній лінії, де автомобілі переміщаються по постах за допомогою тягового ланцюга. В’їзд автомобілів на ділянку повинен здійснюватися через зовнішні ворота, а якщо передбачаються внутрішні ворота - через тамбур-шлюз.
Всі виробничі приміщення повинні мати природне освітлення. Склад шин розташовують у затемненому приміщенні.
При глибині приміщення до 12 м обмежуються бічним освітленням через віконні прорізи у стінах, при більшій глибині приміщень необхідно комбіноване освітлення через віконні прорізи в стінах і ліхтарі в даху будівлі.
Приміщення, розташовані у внутрішній частині будівлі й без природного освітлення через вікна, повинні обов’язково мати ліхтарі. У цій частині будівлі недоцільно розміщати дільниці, які повинні бути ізольовані від інших приміщень ( зварочно-бляхарський, мідницький, акумуляторний, а також склад шин).
Послідовність викладу матеріалу і акцент уваги до різних питань визначаються студентом. Проте обов'язково повинні бути освітлені наступні питання:
- аналіз і обґрунтовування відхилень від розрахункових площ виробничих відділень і в цілому корпусу;
- обґрунтовування прийнятої сітки колон в аспекті зручності розміщення зон ТО і ПР і переміщення автомобілів;
- характеристики структури зон і приміщень, що становлять виробничий корпус, обґрунтовування їх розміщення відносно один одного і поєднання;
- використання багаторівневих рішень (підвали, антресолі, другий поверх і інші приміщення);
- спеціалізації постів зони ПР по типу РС і виду виконуваних робіт; обґрунтовування раціональності організації ПР автопоїздів і причіпного складу; характеристика комплексу приміщень спеціального призначення.
- пояснення недостатньо раціональних рішень, прийнятих в проекті, і причин їх виникнення.
Підсумковою оцінкою спроектованого виробничого корпусу може бути зіставлення кількісних значень наступних показників з типовим проектом або АТП - аналогом:
- площа виробничого корпусу на один автомобіль, м2;
- те ж на одного виробничого робітника, м2;
- те ж на один робочий пост ТО і ПР, м2.
На основі планувальних рішень виконуються креслення виробничої зони (дільниці), виробничого корпусу загалом.