102.Якобінська Конституція 1793 р. У Франції.

Політична рішучість і радикалізм якобінців проявилися в новій Декларації прав людини і громадянина і в Конституції, прийнятої Конвентом 24 липня 1793. Ці документи, складені з використанням конституційних проектів жирондистів, випробували на собі сильний вплив поглядів Ж. Ж. Руссо. Так, метою суспільства з'являлося "загальне щастя. Основним завданням уряду (держави) було забезпечення користування людиною "його природними і невід'ємними правами". До числа цих прав були віднесені рівність, свобода, безпека, власність.Конституція якобінців відкинула принцип розподілу влад, як такий, що суперечить, на думку Ж. Ж. Руссо, ідеї суверенітету народу, що виступає як єдине ціле. Скасувавши поділ громадян на активних і пасивних як несумісне з ідеєю рівності, Конституція практично узаконила загальне виборче право для чоловіків (з 21 року). Національні збори по ряду важливих питань могли лише пропонувати закони.Ухвалений Національними зборами законопроект набував чинності закону лише в тому випадку, якщо 40 днів після його розсилання в департаменти в більшості з них одна десята частина первинних зборів, не відхиляла цей законопроект. Така процедуру було спробою втілити в життя ідею народного суверенітету, який проявляється в даному випадку в тому, що тільки "народ обговорює і постановляє закони" (ст. 10). З ряду питань, відповідно до Конституції, Національні збори могло видавати декрети, що мають остаточну силу.

103.Державний заколот 1799 р. Наполеона Бонапарта. Консульство та імперія у Франції.(рус).

После переворота 18 брюмера единственную власть во Франции представляло временное правительство, состоявшее из трёх консулов (Бонапарт, Сийес, Роже-Дюко). На двух комиссиях из членов Советов Пятисот и Старейшин лежала обязанность составить новую конституцию.В провинции кое-где протестовали некоторые лица из провинциальной магистратуры, но протест не был силен.В многочисленных заявлениях нового правительства говорилось о его верности принципам революции; была подтверждена обязательность республиканского календаря; оставлен в силе декрет об эмигрантах, «которых отечество навсегда извергает из своей среды». Чтобы доказать своё миролюбие, консулы обратились к Англии и Австрии с мирными предложениями.Комиссии, вырабатывавшие конституцию, закончили свои работы.Это была вполне монархическая конституция. Конституция, вручая верховную исполнительную власть трем консулам, назначала на 10-летний срок первым консулом — Бонапарта, вторым — Камбасереса и третьим (на 5-летний срок) — Лебрена. Первый консул получал право назначать на все государственные должности, не исключая членов законодательного корпуса, трибуната, государственного совета и сената. Конституция должна была быть подвергнута народному голосованию, и это было почти единственным проявлением народного суверенитета.При подаче голосов народом,голосование было открытое. За голосовала почти вся парижская интеллигенция, профессора разных учебных заведений, художники, адвокаты. Новый порядок был введён в действие ещё до плебисцита, которому подвергалась конституция уже действовавшая. Вся власть была в руках Бонапарта. Он сформировал министерство, в которое вошли Талейран в качестве министра иностранных дел, Люсьен Бонапарт (министр внутренних дел), Фуше (министр полиции).