100.Закон Ле-Шапельє (1791) у Франції.

Закон Ле-Шапельє- закон стосовно зібрань робітників і ремісників одного і того ж стану та однієї і тієї ж професії — нормат. акт першого періоду Великої французької революції. Ухвалений 14.VI 1791 на пропозицію адвоката, депутата І. Р. Г. Ле Шапельє установчими зборами Франції. Зафіксував реакцію вел. буржуазії на зростання — після ухвалення Декларації прав людини і громадянина 1789 та першої конституції Франції — страйків, на посилення вимог щодо скорочення роб. дня до 10—12 год., підвищення зарплати, на створення профес. робітничих спілок тощо. Спрямований на гальмування страйкового і профсп. руху і водночас на забезпечення свободи підприємництва та експлуатації робітництва. Закон передбачав скасування будь-яких станових або профес. корпорацій, категорично забороняв обрання голови, секретаря, ведення протоколів, фіксацію будь-яких рішень, постанов на зборах представників одного і того ж стану або однієї і тієї ж професії.Такими, що суперечать конституції, свободі та Декларації прав людини і громадянина, визнавалися і угоди про страйки, а їх провідники та автори віддавалися до поліц. суду з накладенням штрафу в 500 ліврів на кожного звинувачуваного і позбавленням його протягом одного року активних громадян. прав. Суворо заборонялося залучати страйкарів до громад. робіт. Якщо ж ухвали про страйк містили погрози на адресу підприємців або штрейкбрехерів, то сума штрафу подвоювалася з доданням до нього тримісячного ув'язнення. Закон діяв майже століття: страйки було дозволено лише у 1864, а профспілки — у 1884.

101.Якобінська диктатура 1793 р. У Франції.

Захопивши силою владу, якобінці намагалися змінити її під гаслом порятунку революції. В країні повстали прихильники жирондистів. Ситуація ускладнювалася діями інтервентів: Франція була в оточенні військ коаліції.У червні 1793 р. Конвент прийняв нову конституцію, яка проголошувала принцип верховенства народу, гарантувала рівність людей у правах. У ній засуджувалися загарбницькі війни.Конституція 1793 р. мала більш демократичний характер, ніж Конституція 1791 р. Брати участь у виборах могли чоловіки, яким виповнився 21 рік, без будь-якого майнового цензу. Якобінці вдалися до масового терору. Комітет громадського порятунку, що його очолив Робесп'єр, зміцнив свій вплив на місцях. У департаменти та в армію відправляли надзвичайних уповноважених — комісарів Конвенту. Особливу роль у розправі над заколотниками відігравав Комітет загальної безпеки. Широкі повноваження одержав Революційний трибунал. За спекуляцію вводилася смертна кара.Найбільшого розмаху терор досяг після того, як Робесп'єр став одноосібним керівником Конвенту. Невдовзі терор було спрямовано проти поміркованих якобінців на чолі з Дантоном, які домагалися послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політичного терору, максимуму цін, свободи слова тощо.Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. Вони спромоглися організувати сильну та боєздатну армію чисельністю понад 600 тис. вояків. У червні 1794 р. перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю у своїй жорстокості, тому повалення її стало неминучим.