84.Злочин та покарання за мусульманським правом.

Було відсутнє загальне поняття злочину, слабо були розроблені такі інститути, як замах, співучасть, пом'якшувальні і обтяжуючі провину обставини і т.п. Суворо каралися найбільш зухвалі злочини проти порядку управління - бунт і опір державній владі. До цієї ж групи злочинів, оголошених тяжким релігійним гріхом, ставилися крадіжки, вживання спиртних напоїв.Другу групу злочинів складали протиправні дії, які розглядалися як посягання не на права всієї мусульманської громади, а на права окремих осіб. Так, умисне вбивство або смертельне поранення тягли за собою кровну помсту з боку родичів убитого. У шаріаті, правда, вже передбачалася можливість заміни кровної помсти грошовим викупом, якщо родичі вбитого прощали вбивцю. За ненавмисне вбивство встановлювався викуп. Для інших злочинів даної групи, зокрема за тілесні ушкодження, відповідальність також виникала за принципом відплати, тобто таліона. Цей принцип чітко закріплюється в Корані, де написано: "душа - за душу, і око - за око, і ніс - за ніс, і вухо - за вухо, і зуб - за зуб ".Третю групу злочинів складали дії, які не розглядалися як карні в період становлення халіфату, а тому не згадувалися в основних джерелах шаріату. Починають каратися в судовому порядку такі дії, як недотримання посту, легкі тілесні ушкодження, образи, хуліганство, хабарництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо Міра покарання по таких справах залежала від думки, висловлюваного муджтахідамі, і від розсуду окремих суддів.Злочини першої і другої групи тягли за собою строго фіксовані і суворі покарання.Покарання за злочини, пов'язані з третьої групи (тазір), відрізнялися великою різноманітністю і гнучкістю, але також мали яскраво виражений каральний характер. Як зазначалося вище, шаріат допускав і тим самим узаконював кровну помсту, таліон, а також викуп в речах або грошах як компенсацію потерпілому або його родичам, якщо вони відмовлялися від свого права на кровну помсту.

85.Суспільний лад Англії напередодні бупжуазної революції 17 ст.

Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі доходи. Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. Економічний розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого. Особливо гострого характеру ці суперечності набрали при Стюартах — Якові І (1603—25) і Карлі І (1625—49). Незадоволення буржуазії феодально-абсолютистськими порядками проявилось у русі пуритан і парламентській опозиції. 1629 Карл І, незадоволений опозицією парламенту, розпустив його і 11 років правив країною як самодержець. В 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 1640—53), що став органом буржуазної революції. В 1641 парламент змусив короля усунути від влади найактивніших прихильників абсолютизму, ліквідував надзвичайні королівські й церковні суди, скасував податки, запроваджені без згоди парламенту королівським урядом, ухвалив постанову про обов'язкове скликання парламенту кожні три роки і позбавив короля права самовільно розпускати парламент. Карл І, підтриманий феод. дворянством і англіканською церквою, в серпні 1642 став на шлях збройної боротьби проти парламенту.