74.Партикулярізація феодального права у Франції.

Із встановленням феодалізму пережитки родових звичаїв остаточно втратили своє значення. Зросла роль церковного, канонічного права, особливо у шлюбно-сімейних відносинах. У Франції протягом кількох століть не було єдиної системи права. На півдні країни майнові суперечки вирішувались на основі норм римського права. Тут систематизація юридичних норм почалася раніше, тому південь Франції називали краї-ною писаного права.На півночі країни переважало звичаєве право, яке відображало інтереси феодалів. Звичаї цієї місцевості називались кутюмами.Перші збірники кутюмів з’явились у XV ст. Римське право вивчали в університетах. Проте церква прагнула не допустити широкого застосування римського права, намагаючись розширити сферу дії канонічного права. Це протиборство закінчилося поразкою церкви. Право власності.Повна і необмежена власність на землю визнавалась за великими феодалами. Дрібні землевласники вважались держателями землі з різними повинностями. Шлюбно-сімейні відносини регулювались тільки канонічним правом.Канонічне право забороняло позашлюбні зв’язки і розлучення. У деяких випадках рішення про визнання шлюбу недійсним приймала церква. На півночі Франції майно сім’ї було спільним, ним керував і розпоряджався чоловік. На півдні Франції збереглася римська влада домовласника, спільного майна не існувало. Майном розпоряджався чоловік, а придане поверталось дружині тільки у випадку його смерті.Спадкування відбувалось за законом і заповітом. За відношенням до земельної власності утвердився принцип майорату, який мав за мету запобігти дроблення феода. Феод переходив у спадщину старшому сину, а при його від-сутності до старшого в роді.Існувало три види злочинів: тяжкі, середні і легкі. За тяжкі злочини (єресь, зрада, вбивство, зґвалтування, підпал, крадіжка) карались смертною карою; середні – ув’язненням у тюрму з конфіскацією майна; легкі – штрафом.

75.Виникнення феодальної держави в Болгарії.

У VІ ст. слов’янські племена розпочали колонізацію Балкан. У наступному столітті вони утворюють у нинішній Болгарії союз, відомий під назвою “Семи слов’янських племен”. У 679 р. Хан Аспарух переміг Візантію, змусивши її укласти з ним мир і визнати болгарську державу, яка відома під назвою Першого Болгарського царства. Землевласницька феодальна знать, яка намагалась подолати опір селянства і підкорити вільну общину, захопити нові землі, збільшити кількість залежних селян, була зацікавлена в створенні сильної феодальної держави і з цією метою об’єдналась навколо князя. При князі Симеоні (893 – 927рр.) Болгарське царство стало найбільш могутньою державою на Балканах. Болгарська церква була оголошена незалежною. Імперія Симеона не мала під собою міцної економічної основи, що пізніше призвело до феодальної роздробленості. Візантія, після тривалої і запеклої боротьби перемогла Перше Болгарське царство. На початку 1187р. болгарська державність була відновлена у вигляді Другого Болгарського царства. У період Другого царства настає новий підйом болгарської феодальної держави. Протягом VІІ – ІХ ст. у Болгарії відбувається процес формування феодальних відносин. Панівне становище у феодальному суспільстві займають представники родоплемінної знаті протоболгар на чолі з ханом і його дружиною.Дружинники хана (богаїни) входили в склад нижчого шару правлячого класу. Невелика частина багатих селян-общинників (кмети) виділялась із общини і вливалась у склад феодалів. Одночасно йшов процес розорення вільних селян, які потрапили в боргову кабалу. Отроки – потомки рабів,знаходились в найтяжчому, найбезправнішому становищі.На чолі феодальної Болгарії стояв монарх, верховний правитель країни – хан. Хан був військовим керівником і одночасно верховним жрецем. При хані діяла рада знаті. Впливовим дорадчим органом при царі була постійна рада (сінкліт), членами якої були “великі бояри”, вищі посадові особи придворної адміністрації та патріарх.