45.Закон Петелія у Римі у порівнянні з реформою Солона в Афінах.

Закон Петелія в Римі:ліквідація боргового рабства стала питанням гострої боротьби і в Римі. Правляча верхівка Риму пішла на поступки.У 326 р. до н.е.боргове рабство було скасоване й у Римі.За законом Петелія ніхіто не міг більше,ніж злочинці, утримуватися в увязненні чи бути закованим у кайдани;за борги належало відповідати майном,а не тілом.

Реформи Солона:Солон здійснив економічну,політичну та судову реформи.Вони відзначалися поміркованістю та компромісним характером і стали важливим етапом у створенні Афінської держави.В економічній сфері: ліквідовано боргове рабство та скасовано борги селян,коштом держави було викуплено та повернено на батьківщину всіх афінян,запроваджувалася монета;було прийнято закон про те,що батьки мають навчити синів якогось ремесла; В політичній сфері:скасовано владу родової аристокротії та запроваджено привілеї майна та суспільної служби – тимократію.За основу цензу було взято земельний ценз.Державні посади мали право займати особи перших трьох класів.Важливе місце займали народні збори.Було створено Раду 400 та новий судовий орган геліею.Отже,і закон Петелія в Римі і реформа Солона були створені у звязку з боротьбою демосу проти правлячої багатої верхівки населення.

46.Законодавство римських імператорів класичного періоду-важливе джерело права (едикти,рескрипти,декрети,мандати).

Зміцнювалася і розширювалася самостійна законодавча влада імператорів. Спочатку імператорські закони (конституції) розглядалися як результат делегації влади з боку народних зборів, але в 2 ст н.е. юристи обгрунтували положення, згідно з яким римський народ передав свою законодавчу владу імператорам. Законодавство імператорів стає найважливішим джерелом права. Закони імператорів діяли на всій території Римської держави. Види імператорських актів: Едикти – загальні положення,засновані на владі «імперіум»,а тому юридично обов’язкові лише за життя того чи іншого імператора.Але вже з 2 їх починають дотримуватися і його спадкоємці.

Рескрипти – відповіді або поради окремим особам чи магістратам, що потребують консультації з правових питань.

Декрети – рішення,винесені імператором у судових справах,на основі яких склалася самостійна імператорська юриспруденція.

Мандати – інструкції, адресовані правителям провінцій,що у ряді випадків містили також норми цивільного або кримінального права,які застосов і до перегринів.Спочатку конституції імператорів стосувалися лише публічного але поступово охоплювали всі сфери правового регулювання.

47.Діяльність юристів Риму у посткласичний період-важливе джерело розвитку римського права.Закони Феодосія 2 та Валентина 3 в 426 р. «Про цитування».

Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання меж між цивільним і преторським правом, з одного боку, і "правом народів" — з іншого, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особ­ливо жваво роботи із систематизації права велися в східній частині римської імперії (Візантії). Тут наприкінці III ст. були укладені приватні збірники римського права — Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, а в 438 р. здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія).У період домінату в зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає деяких незначних змін. Найістотніші зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права. У зв'язку із встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консуль­тації, позбавляються можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше відбулося з преторами.Скорочується кількість класичних юристів, праці і думки яких, як і раніше, розглядалися як джерело права. У 426 р. н. є. спеціальними законами Феодосія II і Валентіана III про ци­тування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна і Гая. Судді повинні були з'ясовувати загальну думку цих юристів, а у разі розбіжностей між ними — думку більшості. У випадку рівності голосів вирішальною визнавалася думка Папініана, якщо ж у такому разі Папініан не висловлювався, суддя міг діяти са­мостійно.