27.Новий орган публічного управління Афін у 7 ст до н.Е.-ареопаг.

Ареопаг— вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін. Спершу Ареопаг — рада знаті, згодом Ареопаг складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль Ареопагу в період перед реформою Солона.Назва походить від камяністого пагорбу Ареса, що знаходився недалеко від Парфенону і де проходили засідання архонтів.Ареопаг контролював дії службових осіб і всіх держ. органів, застосовуючи право вето, здійснював нагляд за додержанням законів, культів і звичаїв, а також за вихованням; розглядав кримінальні справи. В разі загрози державній безпеці Ареопаг ставав надзвичайним органом з усією повнотою влади.Члени Ареопагу входили в нього довічно, спочатку ними могли бути тільки евпатриди, представники аристократичних афінських сімейств. Головними функціями ареопагу було спостереження за дотриманням законів і суд у справах, пов'язаних з вбивствами. Обмеження влади ареопагу почалося з розвитком афінської рабовласницької демократії. З перемогою демократії реформою Ефіальта (462 до н. е.) Ареопаг був позбавлений політичних прав і залишився в основному як судовий орган.

28.Перша спроба кодифікації Афінського права (Закони Драконта).

Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт. Закони Драконта (близько 621 року до н.е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; у соціально-правовому змісті вони прагнули стримати поширення майнової нерівності – і в цьому відношенні цілком походили на закони перших древньосхідних правителів.Закони ці скасували будь-які привілеї, у тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-який злочин, за кожну крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказував страчувати смертю. Передбачалося покарання за убивство раба. Тільки за зазіхання на недоторканість особи міг бути призначений штраф. Злочин був нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду – тому скарги в суд могли подавати як потерпілі, так і їх родичі.Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого чи з тим, кому був заподіяний збиток; з цієї можливості з'являється компенсація, установлювана за згодою сторін (в худобі чи в грошах).Закони Драконта (за винятком тих, що були присвячені покаранням за убивства і тяжкі злочини) були скасовані Солоном на початку VI ст. до н.е., який сам, у свою чергу, склав нове велике законодавство, присвячене вже дуже багатьом питанням життя афінського суспільства.

29.Суспільний та державний лад Спарти.

У Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспіль­ство, яке зберегло суттєві пережитки первіснообщинних відносин. Панівний клас становили спартіати. Лише вони вва­жалися повноправними громадянами. Підтримувалася наданням кожному спартіату у користування земельного наділу (клеру) разом з прикріпленими до нього рабами (ілотами), праця яких забезпечувала існування самого спартіата та його сім'ї. Головним обов'язком вважався військовий, до якого дітей готували із семи років.Навчання закінчувалося у 20-річному віці. З 20 до 60 років спартіати несли військову службу. Дорослі чоловіки об'єднувалися у вікові та інші союзи, які визначали їх соціаль­ний статус. Небагато громадян належало до привілейованого корпусу 300 вершників Періеки — мешканці периферійних гірських неродючих районів Спарти — займали у правовому відношенні проміжне становище між спартіатами та ілотами. Вони були вільними, мали майнову правоздатність, але не користувалися політич­ними правами і перебували під наглядом особливих посадових осіб — гармостів. На них поширювався військовий обов'язок. Вони мали брати участь у війнах як важкоозброєні воїни. Основне заняття періеків — торгівля і ремесло. Ілоти — поневолені мешканці Лаконїї і Мессенії — були власністю держави, тобто колективною приватною власністю панівного класу. Вони надавалися у розпорядження спартіатів, обробляли їхню землю і віддавали їм близько половини врожаю.

Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався в результаті перетворення військової демократії на державну ор­ганізацію, яка зберігала деякі риси родоплемінної організації влади.За формою правління Спарта перетворилася на республіку, яка набула з часом аристократичного характеру. На чолі держави стояли два архагети. Влада архагетів, на відміну від влади родоплемінних вождів, стала спадковою.Кожні вісім років проводилося гадання по зірках, в результаті якого архагети могли бути піддані суду або усунені з посади. Іноді вони зміщу­валися без цієї процедури.Рада старійшин (герусія) — орган влади, успадкований від родоплемінної організації. До складу герусії входило 28 геронтів, які довічно обиралися народними зборами з числа знатних спар­тіатів, що досягли 60-річного віку. До герусії входили й обидва архагети. Спочатку герусія розглядала питання, що виносилися на розгляд народних зборів, і тим самим мала можливість спря­мовувати їх діяльність. З часом її повноваження розширилися. У разі незгоди геронтів і архагетів з рішенням народних зборів вони могли перешкодити їх рішенню, покинувши збори. Герусія брала участь у переговорах з іншими державами, розглядала кримінальні справи про державні злочини і вела судові процеси проти архагетів.