15. Середньовічна схоластика. Суперечка про універсалії: номіналізм та реалізм. Вчення Томи Аквінського.

Період з кінця IX до кінця XV ст. у розвитку середньовічної філософії називають схоластикою. Схоластика – це система Середньовічної філософського-теоретичної думки, тип релігійної філософії, для якої характерне панування теології над усіма іншими формами знання. У розвитку схоластики існує три періоди: 1. до XII ст., - рання схоластика, коли домінують ідеї Августина, пов’язані з неоплатонізмом; 2. з XIII – по XIII ст. – зріла схоластика. В цей період Платонізм поступово витіснявся Арістотенізмом. 3. Пізня схоластика (XIII – XV ст.) – розвивається теза про існування двоїстої істини, яка руйнує гармонію віри і розуму, утверджену в добу зрілої схоластики. Головним завданням схоластики було безпосереднє злиття релігійного вчення з філософією. самого себе”, він наголошує на значущості внутрішнього життя людини.

Суперечка між номіналізмом та реалізмом відбувається з приводу існ. Універсалій (заг. Назв. Речей) На думку номіналістів універсалії це лише назви, створені людиною для означення речей, які не уснують реально.

В свою чергу реалісти, вважали що універсалії існ.об*активно до речей. Відповідно і Бог найперший створив універсалії, з яких випливли конкретні речі.

Найбільш значним філософом-схоластом був Тома Аквінський. Головні його праці - “Сума теології”, “Сума проти язичників”,. Для Т.Аквінського віра – вище розуму. Розум може допомогти осягненню віри і повинен бути поставлений їй на службу. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить розуму. Істина може бути лише одна, тому що вона походить від Бога.

Найдосконалішою реальністю, вершиною, першою абсолютною причиною, смислом і метою всього сущого є Бог.

Тома Аквінський створив 5 доказів існування Бога.

На його думку будь-яке буття може являти собою лише буття одиничних окремих речей. За Томою матерія це можливість прийняти форму, а форма є дійсністю щодо матерій.

15. Антропоцентричний характер філософії Відродження. Основні ідеї італійського та північного гуманізму.

Епоха Відродження (ХУ-ХУІ ст.). Варто насамперед уяснити, що в оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «геоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім вікам, на «антропоцентричний», тобто світогляд, орієнтований на людину".

Гуманізм вперше виник у XIV ст. в північних містах Італії – Флоренції, Генуї. Під “людським” гуманісти розуміли сукупність тих характеристик, які вимагають спеціальної підготовки в їх формуванні. Це – вишуканість смаку, краса мовних форм і самої мови, витонченість у спілкуванні. Особливим напрямом соціально-етичної думки італійського Відродження стає громадянський гуманізм. Особистість не протиставляється суспільству, а головним критерієм її діяльності стає загальне благо. Північний гуманзім , Так само як італійське, північноєвропейське Відродження ставить у центр уваги людську особистість, що самоутверджується. Але сферою активності тут розглядається не світська активність і вільнодумство, а релігійна віра. Наслідком поширення північного гуманізму стали суворий моралізм, благочестя і аскетизм. Найвідомішим гуманістом північного Відродження був Еразм Роттердамський

І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості. _

В основі такого підходу до людини лежать два принципи. По-перше, безмежні можливості вдосконалення людської природи. По-друге, уявлення про те, що людина сама визначає свій життєвий шлях.