3.6. Конфіскація майна.

Відповідно до ККУ конфіскація майна полягає в примусовому безвідплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, що є власністю осудженого.

Примусовий характер конфіскації майна полягає у тому, що вирок суду може бути здійснений крім волі власника у встановленому законом порядку.Безоплатність конфіскації припускає вилучення майна без яких-небудь умов.

Закон встановлює три види конфіскації:

а) повну - коли вилучається все майно, що є власністю осудженого;

б) часткову - коли вилучається частина майна, точно вказана у вироку;

в) спеціальну - вилучення певних предметів, що є знаряддям здійснення злочину (зброя, спеціально виготовлені знаряддя злому, верстати для виготовлення фальшивих грошей) або одержаних в результаті досконалого злочину, а також цінностей, які не можуть знаходитися в цивільному обороті (радіоактивні матеріали, наркотичні засоби і психотропні речовини, технічне срібло і золото).

3.7. Обмеження свободи і арешт.

Обмеження свободи може застосовуватися тільки як основне покарання,  тому числі і при умовному засудженні.

Цей вид покарання є новим в системі покарань. Відповідно до ККУ він полягає в змісті осудженого, досягло до моменту виголошення вироку вісімнадцяти років, в спеціальній установі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду (зміст обмежувальних заходів і порядок їх реалізації передбачаються в кримінально-виконавчому кодексі).

Обмеження свободи призначається: 1) особам, що осудженим за здійснення умисних злочинів, не мають судимості, — на термін від одного року до трьох років; 2) особам, осудженим за злочини, досконалі по необережності, — на термін від одного року до п'яти років.

У разі злісного ухилення від обмеження свободи воно замінюється позбавленням волі на термін обмеження свободи, призначеного вироком. При цьому час від'їзду обмеження свободи зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку день за день.

3.8. Позбавлення волі: на певний термін і довічно.

Відповідно до ККУ позбавлення волі полягає в ізоляції осудженого від суспільства шляхом напряму його в колонію-поселення або приміщення у виправну колонію загального, строгого або особливого режиму або у в'язницю. Особи, осуджені до позбавлення волі, яким на момент винесення судом вироку не виконалося вісімнадцяти років, поміщаються у виховні колонії загального або посиленого режиму. Цей вид покарання застосовується тоді, коли, виходячи з тяжкості досконалого злочину і особи винного, для досягнення цілей покарання (особливо виправлення осудженого) необхідна його ізоляція від суспільства.

Позбавлення волі зв'язане з покладанням на осудженого визначених і достатньо серйозних правообмежень, істотно змінюючих правовий статус особи. Воно позбавляється права пересування, обмежується в розпорядженні своїм часом, в спілкуванні з друзями і близькими.

Позбавлення волі — одне з найстрогіших покарань, відомих кримінальному праву. У зв'язку з цим воно повинне застосовуватися лише тоді, коли виправлення осудженого і досягнення інших цілей покарання шляхом застосування інших його видів неможливе.

Відповідно до ККУ позбавлення волі встановлюється на термін від шести місяців до двадцяти років. У разі ж складання термінів позбавлення волі при призначенні покарань по сукупності злочинів максимальний термін позбавлення волі не може бути більше двадцяти п'яти років, а по сукупності вироків — більше тридцяти років.

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі призначається:

1) осудженим за злочини, досконалі по необережності, до позбавлення волі на термін не понад п'ять роки — в колоніях-поселеннях;

2) вперше осудженим до позбавлення волі за умисні злочини невеликої або середньої тяжкості і тяжкі злочини, а також особам, осудженим за злочини, досконалі по необережності, до позбавлення волі на термін понад п'ять роки — у виправних колоніях загального режиму;

3) вперше осудженим до позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, а також при рецидиві злочинів, якщо осуджений раніше відбував позбавлення волі, і жінкам при особливо небезпечному рецидиві — у виправних колоніях строгого режиму;

4) при особливо небезпечному рецидиві злочинів, а також особам, осудженим до довічного позбавлення волі, - у виправних колоніях особливого режиму;

5) особам, осудженим до позбавлення волі на термін понад п'ять роки за здійснення особливо тяжких злочинів, а також при особливо небезпечному рецидиві злочинів може бути призначене відбування частини терміну покарання у в'язниці.

Особи, осуджені до позбавлення волі, яким на момент виголошення вироку не виконалося вісімнадцяти років, відповідно до ККУ поміщаються у виховні колонії загального або посиленого режиму.

 

 

ВИСНОВОК

 Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специфічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суворо визначеним чином. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає правомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної форми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, забезпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді позбавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обґрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що виконують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочинець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, набув нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додаткових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ряду прав.

Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наділяється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого вироком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при позбавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.

Таким чином, до елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудженого особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою проявляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується у праві на недоторканність особи, житла, на працю, відпочинок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципи кримінального процесу, їх поняття і система/Держава і право.-1999.-№7.-с70-75

2. Добровольська Т.Н. Принципи радянського кримінального процесу. М., 2001.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). – К.: Наукова думка. – 1996. – с. 334.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І.Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я.Тація. — X.: Право, 1999. — с. 249-258.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 1999 року. К.: Парламентське видавництво., 1998. – с. 167.

7. Санталов А.І.Теоретичні питання кримінальної відповідальності – Л.,1982

8. Хімічева Г.П. Принципи кримінального процесу.- М., 2004.

9. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. – К., 1995. – с. 455

10. Шмаров Н. Практика судів України в кримінальних справах. Призначення покарання та звільнення від нього. // Юридичний вісник