56. Міжнародна торгівля.

Світове господарство неможливе без міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – це система обміну товарами і послугами на міждержавному рівні.

На початку XXI століття у розвитку світового господарства з’явились нові тенденції. Сьогодні більшого значення набула наукомістка продукція, нові технології, зменшується попит на сировинні ресурси на міжнародному ринку товарів і послуг. Значного поширення набув ринок науково-технічних знань – ліцензій, ноу-хау, розвивається ринок послуг, який приносить чи не найбільші прибутки з найменшими затратами, які швидко окуповують себе.

На світовому ринку існують світові ціни, які формуються на основі інтернаціональної вартості товару. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі і формується як середньосвітова величина. Оскільки більшість товарів на світовий ринок експортують розвинені країни світу, то вони і диктують світові ціни.

Складовими міжнародної торгівлі є експорт – вивіз товарів і послуг за кордон і імпорт – ввіз товарів і послуг. Співвідношення між сукупним експортом і імпортом складає торговельний баланс. Цей баланс є активним, якщо експорт по вартості перевищує імпорт і пасивним, якщо імпорт по вартості перевищує експорт. Сума експорту і імпорту кожної країни називається зовнішньоторговим оборотом.

У кожної держави є своє ставлення до зовнішньоторгівельної діяльності, напрямками якої є протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Протекціонізм – політика, направлена на захист вітчизняного товаровиробника, якою передбачено обмеження імпорту за допомогою різних торговельних бар‘єрів.

Політика вільної торгівлі – це політика, спрямована на усунення торговельних бар’єрів, вільний і необмежений товарооборот (фрітредерство).

Демпінгова політика (товарний і валютний демпінг). Товарний демпінг – це вивіз товарів за кордон за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг – це вивіз товарів в країни з стійкою валютою за цінами, нижчими від світових. Міжнародне регулювання світової торгівлі здійснюється СОТ, яка розробляє міжнародні правила і принципи торгівлі на найвищому рівні, виконання яких є обов’язковим для країн-учасниць.

58. Міжнар. Ек. Інтеграція.

Новим етапом інтернаціоналізації виробництва є економічна інтеграція.

Економічна інтеграція - це зближення національних економік, проведення узгодженої економічної політики. Між учасниками економічної інтеграції здійснюється більш глибокий поділ праці, утворюється єдиний спільний ринок. Матеріальною основою інтеграції є високий рівень усуспільнення виробництва.

Основні риси економічної інтеграції:

1) міждержавне регулювання економічних процесів;

2. усунення економічних і адміністративних бар’єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили, фінансових ресурсів;

3) зближення внутрішніх економічних умов в державах, які беруть участь в інтеграційних об’єднаннях.

Види інтеграційних об’єднань:

1) зона вільної торгівлі - зникають митні бар’єри у взаємній торгівлі;

2) митний союз - вільне переміщення товарів і послуг;

3) загальний ринок - ліквідовані бар’єри для переміщення товару, капіталу, робочої сили;

4) економічний союз - проводиться єдина економічна політика, створюється система міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.

Основним наслідком економічної інтеграції є створення економічних організацій - інтеграційних об’єднань.

Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Тут вперше був створений митний і економічний союз, а в березні 1957р. в Римі підписана угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву Спільного ринку.

ЄЕС на сьогодні об’єднує 15 держав Західної Європи (ФРН, Великобританія, Італія, Іспанія, Данія, і ін.). В 2004р. до ЄЕС приєдналися ще 10 країн.

За часів свого існування ЄЕС здійснено такі заходи:

1) скасовані митні тарифи і кількісні обмеження на всі товари у взаємній торгівлі;

2) встановлено єдиний митний тариф і єдину торговельну політику проти “третіх країн”;

3) знято обмеження для вільного переміщення робочої сили, послуг і капіталу;

4) вироблено єдину політику в галузі сільського господарства і узгоджено загальну економічну політику;

5) скоординовано соціально-економічне законодавство країн-учасниць;

6) здійснюються спільні науково-технічні програми;

7) створено загальний бюджет;

8) створено наднаціональні адміністративні органи – Раду Міністрів, Європейський парламент, комісію Європейського товариства;

9) введено єдину колективну грошову одиницю – євро.