40. Грошово – кредитне регулюв екон.

До фінансових методів державного регулювання економіки відноситься також грошово-кредитне регулювання. Грошово-кредитне регулювання здійснюється державою за допомогою грошово-кредитної політики. Це сукупність заходів держави, які направлені на регулювання пропозиції грошей, грошового обігу з метою встановлення рівноваги на грошовому ринку. Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є грошовий попит, грошова пропозиція та ціна грошей. Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу.

Він включає:

1. попит на гроші для угод (операційний попит) – це попит, який залежить від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для угод;

2. попит на гроші як активи (номінальний попит) – це попит, який випливає з функції грошей як засобу заощадження. Чим більше грошей бажають заощаджувати економічні суб’єкти, тим більший номінальний попит. Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші.

Пропозиція грошей – це сума готівки та обов’язкових резервів. Вона залежить від грошової бази (пряма залежність), від норми резервування (обернена залежність). Якщо попит і пропозиція співпадають, встановлюється рівновага. Точці рівноваги відповідає рівноважна процентна ставка. Щоб досягти рівноваги на грошовому ринку, держава використовує такі варіанти грошово-кредитної політики:

- гнучка – це політика, при якій проміжною ціллю є фіксація процентної ставки на певному рівні. Пропозиція грошей регулюється так, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні;

- жорстка – це політика, спрямована на фіксацію стабільного обсягу грошової маси;

- проміжна – це політика, при якій при зміні попиту на гроші пропозиція змінюється в обсязі, недостатньому для підтримки процентної ставки на фіксованому рівні;

- стримувальна (політика дорогих грошей) – це політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат;

- стимулювальна (політика дешевих грошей) – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

41. Соц.Політика держави.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у всіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття і соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної діяльності. Політика такого типу має створити необхідний економічний механізм для розв’язання суперечностей як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру в економіці.

Суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідомої коаліції людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави. Ця політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим проголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньою відповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожного громадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути дані рівні стартові можливості – зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови дл соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Метою соціальної політики держави є забезпечення збалансованого функціонування суспільства, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є надання кожному членові суспільства можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.