1. Охарактеризуйте процес зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд Цікавих економічних думок.

Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Ж. Сісмонді, Ж. Прудона та ін. Ці економісти викрили багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними дійовими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал - Англія, Дж. Кларк - США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Основні етапи розвитку економічної теорії

Перші висловлювання про економіку як науку з'явилися понад два тисячоліття тому. На початку нової ери виникає християнство, яке проголосило навіть найпростішу працю необхідною і святою справою. Так, апостол Павло стверджував, що той, хто не хоче трудитися, не повинен й їсти. Християнство проголошувало також принцип справедливої ціни, доцільності соціальної (а не індивідуальної) оцінки створених благ тощо. Ці положення були розвинуті у працях А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших, проте перші систематизовані знання про сутність економічної системи, її цілі виникли лише наприкінці XV — в XVII ст., на етапі становлення капіталістичного способу виробництва.

Меркантилізм. Першою школою політичної економії (як основної складової економічної теорії) був меркантилізм, який отримав свою назву від італійського слова "мерканте" — торговець, купець. Це зумовлено тим, що капіталістичні економічні відносини почали формуватися насамперед у торгівлі. Найвидатнішим представником меркантилізму був французький учений А. Монкретьєн (1575— 1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.

Класична політекономія. Найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823). Основою переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політичної економії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Класична політична економія вперше поставила проблему економічних законів: їх об'єктивного характеру, необхідності використання у господарській практиці та політиці. Так, Д.Рікардо доводив, що ця наука вивчає закони розподілу багатства, сформулював закон обернено-пропорційної залежності між заробітною платою і прибутком. Єдиним джерелом вартості він вважав працю робітника, яка лежить в основі доходів інших класів

Марксистська політекономія. Наступний етап розвитку економічної теорії пов'язаний з іменами К. Маркса (1818—1883) та Ф. Енгельса (1820—1895). Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед основного економічного закону. Він визначив предметом дослідження капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва та обміну, обґрунтував історично перехідний характер даного ладу, сутність абсолютної ренти та ін. Проте при з'ясуванні особливостей дії закону єдності та боротьби суперечностей за капіталізму акцентував увагу лише на боротьбі, на необхідності знищення класу буржуазії (значною мірою це було виправдано умовами тогочасного етапу розвитку капіталізму), недооцінював роль приватної власності, гіпертрофовано розглядав роль державної власності. Багато ідей К.Маркса догматично тлумачилися верхівкою партійного, державного та радянського апаратів. Його послідовник Ф.Енгельс першим визначив предмет політичної економії як науку, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ.

2. Предмет, метод та функції економічної теорії. Економічні категорії та економічні закони.

Щоб визначити предмет економічної теорії, а отже й предмет навчальної дисципліни "Основи економічних знань", логічно пов'язати його зі структурою поняття "економіка". Очевидно, що визначення предмета повинно випливати з двох останніх значень економіки , оскільки в першому зазначалися лише певні регіони, сфери господарської діяльності людей. Найбільш ємким і узагальнюючим визначенням із цих двох аспектів економіки є поняття "цілісна економічна система", оскільки вона формується насамперед в процесі взаємодії економічних відносин, продуктивних сил і господарської діяльності людей.

Виробництво (безпосереднє виробництво) - процес створення матеріальних продуктів і послуг, а також духовних благ, необхідних для існування і розвитку людини.

Такі продукти, послуги і духовні блага називаються економічними благами.

Обмін - процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.

Розподіл - процес визначення частки кожного економічного суб'єкта у створених економічних благах та її отримання у натуральній або грошовій формі.

Споживання - процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Усі ці елементи (або стадії) перебувають у взаємозв'язку і взаємодії, а їх постійне повторення означає процес відтворення. З урахуванням цього економіку можна визначити як безперервний процес відтворення. Це визначення конкретизує узагальнююче розуміння поняття "економіка" і наближає до з'ясування предмета економічної теорії.

До складу економічної системи також входять економічні відносини між людьми та продуктивні сили. Наявність економічних відносин зумовлена колективним та суспільним характером процесу виробництва, тобто взаемопов'язаністю у господарській діяльності. Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно майже 15 тис. деталей, участь у виробництві яких беруть тисячі підприємств (трудових колективів, які працюють на них). Кожну таку деталь створюють послідовно від декількох осіб до декількох сотень працівників, що спеціалізуються на виконанні окремої операції. Це означає, що у процесі виробництва люди вступають у певні відносини між собою, які в теорії отримали назву виробничих відносин. Якщо виробництво розглядати у широкому значенні слова, то виробничі відносини поширюються і на процеси обміну, розподілу, споживання. Взаємозалежність людей образно висвітлив німецький письменник Карл Берне, який зазначав, зокрема, що людина багато без чого може обійтися, але не без собі подібних.

Виробничі відносини — відносини, в які люди вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання.

Економічні категорії. Виробничі відносини виражаються в окремих економічних категоріях. Наприклад, відносини між капіталістом і найманим працівником у процесі безпосереднього виробництва — у категоріях "робочий день", "інтенсивність праці", "необхідний продукт", "додатковий продукт" та ін. У сфері обміну ці відносини відображають категорії: "ціна робочої сили", "ціна товарів", "торговий капітал", "торговий прибуток" тощо. У сфері розподілу до них належать категорії заробітна плата, прибуток, реальна заробітна плата, податки та ін.

Економічна категорія — теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб'єктами господарської діяльності.

Структура економічних відносин. Крім виробничих, до складу економічних відносин належать техніко-економічні та організаційно-економічні.

Техніко-економічні відносини — відносини між людьми, які розвиваються паралельно з розвитком техніки (звідси й перша частина назви) і формуються в процесі спеціалізації, кооперації, концентрації виробництва.

Організаційно-економічні відносини — відносини між людьми з приводу організації виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг).

До їх складу входять менеджмент, маркетинг та ін. (розгляду цих понять присвячені наступні теми).

Оскільки людина є основною продуктивною силою і головним суб'єктом економічних відносин, економіка повинна вивчати економічну поведінку людей у процесі господарської діяльності. Економічні відносини слід розглядати у нерозривному зв'язку з розвитком продуктивних сил.

Економічна наука повинна вивчати кожен елемент економічної системи, в тому числі кожну із сфер процесу відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання). її метою є прагнення проникнути у глибинну сутність досліджуваних явищ і процесів, визначити їх найважливіші риси, закономірності розвитку, зовнішні форми вияву тощо. Лише на цій основі можна дійти правильних висновків, необхідних для практики. З урахуванням цього економічна теорія повинна вивчати закони розвитку економічних систем.

Кожний закон можна розкрити за допомогою певної кількості економічних категорій, які виражають менш глибоку сутність окремих явищ і процесів. Тому, щоб уникнути поверхових, неглибоких визначень предмета економічної науки, недоцільно стверджувати, що вона вивчає організовані виробництво, обмін, розподіл і споживання економічних благ з використанням рідкісних ресурсів або просто ресурсів (на це дають відповідь існуючі організаційно-економічні відносини). Слід передусім розкривати закони розвитку цих сфер, а після цього їх організацію тощо.

Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між різними економічними явищами і процесами, а також між внутрішніми суперечностями цих явищ, які є рушійною силою їх розвитку.

У процесі еволюційного розвитку людства розрізняють закони всезагальні (властиві всім економічним системам, загальні (властиві декільком системам), специфічні (властиві окремим системам) і стадійні (діють на одній із стадій існування системи). Таке розуміння предмета економічної теорії виникло не відразу: економічна думка йшла до нього протягом багатьох століть

В найбільш узагальненому вигляді пізнання сутності економічних законів, окремих явищ і процесів, якими управляють ці закони, здійснюється за допомогою діалектичного методу дослідження.

Структура методу. Цей метод — сукупність складових елементів, основними з яких є: загальнонаукові принципи, такі, як аналіз (розчленування цілого на окремі частини, наприклад, в економічних відносинах вирізняють відносини безпосереднього виробництва, обміну та інші, кожну з яких вивчають окремо); синтез (зведення отриманих результатів у єдине ціле); індукція (логічний висновок про ціле на підставі окремих фактів, одиничних випадків) та ін.;

основні закони діалектики: перехід кількості в якість (так, при поступовому зростанні обсягів індивідуального капіталу мале підприємство перетворюється на середнє, середнє на крупне); закон єдності та боротьби протилежностей (допомагає розкрити джерело руху економічних явищ і процесів); категорії діалектики — кількість і якість, сутність і явище, ціле і частина тощо;

економічні закони і категорії. Знання сутності однієї категорії або закону допомагає розкрити сутність інших. Так, з'ясування сутності власності допомагає розкрити сутність приватної, акціонерної та інших форм власності.

Поняття "економіка" означає: а) народне господарство певної країни, галузі, регіону тощо; б) певну сукупність економічних відносин між людьми в процесі господарської діяльності у нерозривному зв'язку з розвитком продуктивних сил; в) наукову дисципліну, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності й еволюції економічних систем.

Основними елементами економічної системи є стадії процесу відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл, споживання), економічні відносини, продуктивні сили і господарський механізм. До складу економічних відносин входять виробничі, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини.

Економічна теорія вивчає закони розвитку економічних систем, які виявляються в організації виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг з метою задоволення потреб людей. Для характеристики будь-якого закону слід залучати певне коло економічних категорій.

Основними етапами розвитку економічної теорії є меркантилізм, класична політична економія (в тому числі фізіократи), марксизм. Основними напрямами сучасної економічної теорії є неокласична (класична за нових умов), кейнсіанство, інституціоналізм та марксизм.

Значення економічної теорії для окремої людини виявляється у способі раціонального отримання та використання доходів, правильному виборі професії, в тому числі професії підприємця та ін.; для суспільства таке значення полягає в обґрунтуванні наукової економічної політики на основі знання економічних законів (практична функція), а також у виконанні пізнавальної, методологічної та ідеологічної функцій. 6. Основними елементами діалектичного методу пізнання в економічній теорії є загальнонаукові принципи, закони та категорії діалектики, закони та категорії економічної науки.

Функції економічної теорії:

- пізнавальна – вивчення та пояснення явища економічного життя;

- теоретична – розкриття законів економіки, механізму їх дії;

- практична – розробка та вдосконалення принципів господарювання, пошук вирішання економічних проблем, розробка концепцій майбутнього розвитку, рекомендацій, економічних програм.

- світоглядна – формування нового типу економічного мислення, розробка наукових прогнозів та перспектив суспільного розвитку;

- методологічна – економічна теорія є основою для вивчення багатьох інших наук: економіки підприємства, фінансів та кредиту, економічного аналізу, менеджменту, тощо.

3. Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм.

Структурними елементами в будь-якій економічній системі виступають:

1.Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці, науку, інформацію, робочу силу, їх рівень

2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва.

По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство;

по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів;

по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством;

по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.

3. Техніко-економічні відносини, які визначаються рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини людей у процесі виробництва.

4. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що стосуються встановлення ефективних форм організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.

5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

6. Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.

Сучасна економічна теорія визначає два критерії приналежності до певного типу економічної системи:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації дій економічних суб'єктів.

За цими критеріями виділяються такі типи економічних систем:

1. Традиційна економіка.

2. Ринкова економіка вільної конкуренції.

3. Командна економічна система.

4. Змішана економічна система.

5. Перехідна економічна система.

4. Критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва, йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів. Отже, спосіб виробництва і технологічний спосіб виробництва — різні політеко-номічні категорії.

Коли йдеться про технологічний спосіб виробництва, то розглядають лише другу частину цієї діади — продуктивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розвинену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо суспільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками, наприклад, Саудівська Аравія.

Спосіб виробництва —пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами.

• первіснообщинний,

• рабовласницький,

• феодальний,

• капіталістичний

Виробництво матеріальних благ є основою життя будь-якого суспільства. Суспільство знає два основних типи організації економіки:

• натуральне господарство

• товарне господарство.

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

Історично первинною формою виробництва було натуральне господарство, в якому продукти праці спрямовувалися на задоволення власних потреб виробників.

Характерними рисами натурального господарства:

• нерозвиненістю суспільного поділу праці,

• відсутністю спеціалізації,

• замкненістю організаційно-економічних зв'язків,

• обмеженістю виробництва та капіталу,

• роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного,

• примітивною технікою та технологією виробництва,

• малопродуктивною ручною працею.

З удосконаленням знарядь виробництва окремі матеріальні блага починають виробляти з надлишком та обмінюють на блага, яких не вистачає. Тобто поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають виробляти матеріальні цінності для обміну. Відбувається перехід до загального товарного господарства. Виникає новий тип виробництва - товарне.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.

В історії виділяють три, так звані, великі поділи праці:

1) відділення землеробства і скотарства;

2) виділення ремесел;

3) виділення торгівлі, як спеціальної форми діяльності.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести:

• суспільний поділ праці,

• економічна відособленість виробників,

• еквівалентність відносин,

• ринковий зв'язок між виробниками і споживачами,

• визнання суспільного характеру праці через ринок,

• здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу,

• виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду,

• наявність конкуренції,

• вільне ціноутворення.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на

• просте

• підприємницьке.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, ґрунтується на ручній праці та нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.