51. Особливості трансформації античного міфу у пєсі "Пігмаліон" б.Шоу

«Колись на острові жив відомий митець…» — так розпочинається давньогрецький міф про Пігмаліона — легендарного царя Кіпру, який страшенно не любив жінок, але надзвичайно захоплювався різьбярством. Одного разу він вирізьбив з мармуру жінку дивовижної вроди і назвав її Галатеєю. Вона була настільки чарівна, що Пігмаліон до нестями закохався у свій витвір і протягом двох ночей благав богиню кохання Афродіту оживити мармурову красуню. Зворушена такою любов’ю, богиня виконала прохання царя. Галатея ожила, стала дружиною Пігмаліона і навіть народила йому дочку.

Як відомо, за основу своєї блискучої комедії «Пігмаліон» Бернард Шоу обрав сюжет саме цього міфу. Однак драматург, який завжди у своїй творчості тяжів до парадоксів, вирішив подати міф по-новому: що несподіваніше, то краще. Дію в комедії драматург переніс до сучасної йому Англії, скульптор перетворився на ітрофесора-лінгвіста, а роль Галатеї виконує звичайна квітникарка Еліза Дуліттл. Навіть конфлікт п’єси Шоу вирішив подати у вигляді такої собі гри.

50. Дайте визначення «парадокс». Наведіть приклади парадоксів із п’єси «Пігмаліон» б.Шоу

Парадокс (від греч.(грецький) parádoxes — несподіваний, дивний), несподівана, незвична (хоч би формою) думка (вислів, пропозиція), що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. У цьому сенсі епітет «парадоксальний», тобто нестандартний, такий, що відхиляється від найбільш поширеної традиції, протиставляється епітету «ортодоксальний», що розуміється як синонім слова «перевірений», тобто загальноприйнятий, буквально наступний пануючій традиції. Будь-який П. виглядає як заперечення деякої думки, що здається «безумовно правильним» (незалежно від того, наскільки вірно це враження); сам термін «П.» і виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки. Оскільки оригінальність вислову сприйняти набагато простіше, ніж упевнитися в його істинності або помилковості, парадоксальні вислови часто сприймають як свідоцтва незалежності, самобутності висловлюваних ними думок, особливо якщо вони до того ж мають зовні ефектну, чітку, афористичну форму. Б. Шоу — людина неймовірного почуття гумору, оптимізму й, звісно, літера­турного таланту. Але він — великий гуманіст. Бо саме особистість, людина стає для драматурга цінністю. Права людини, її перспективи, її можливості, на думку письменника, мають залежати від самої людини, а не від її походження.

Бернард Шоу у своїх творах часто парадоксальний. У п'єсі «Пігмаліон» він вказує на ту прірву, яка фактично розділяє багатих і бідних. Але хіба життя не па­радоксальніше? Хіба ті соціальні стереотипи, що склалися у тогочасному суспіль­стві, а в дечому побутують і зараз, не є справжніми парадоксами?! Так, Б. Шоу насправді спонукає замислитись.

Парадоксальність, гуманізм і оптимізм, особливий конфлікт ідеологій, дис­кусії між героями, які характеризують їх більше, ніж вчинки, — усе це сповнює твори Б. Шоу. Але ж є іще щось, як і належить справжньому мистецтву, — щось невловиме, якісь підтексти, враження, деталі...

Твори Б. Шоу не дають читачеві правильних відповідей. Але допомагають по­ставити правильні питання!