3. Чим відрізняється мова ділового спілкування від публічного?

ДІЛОВА МОВА— мова офіц. документів і ділового спілкування. Найважливішими її функціями є інформаційна (передача і збереження інформації), комунікативна (ділове спілкування) та імперативна (владне волевиявлення). Характеризується специфіч. мовними засобами, передусім активним використанням офіц.-ділового стилю, призначеного задовольняти потреби сусп-ва в докум. оформленні різних актів держ., сусп., політ., екон. діяльності, відносин між д-вами, міжнар. організаціями, а також між членами сусп-ва в офіц. сфері їх спілкування. Залежно від сфери застосування і функцій в офіц.-діловому стилі виділяють три підстилі: дипломатичний (сфера міжнар.-правових відносин), законодавчий (правотворча, частково правозастосовна діяльність), адм.-канцелярський (правозастосовна діяльність). До ознак Д. м. належать: стандартність, уніфіко-ваність, логічність, точність, нейтральність, доцільність, здебільшого відсутність емоц. забарвлення, образності, вживання лише літ. лексики активного запасу. Часто в Д. м. використовуються кліше і штампи, тобто усталені синтаксичні конструкції, які дозволяють укладачеві конструювати текст готовими блоками, а читачеві — однозначно його трактувати. Ці ознаки відрізняють Д. м. від ін. складових мови в цілому.

ПУБЛІЧНА МОВА — різновид літературної мови, що використовується як форма спілкування мовця з колект. слухачем і характеризується спец. засобами впливу на аудиторію. Співвідноситься з поняттями «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». У. п. м. у певних жанрових різновидах близька до публіцистичного стилю. Несиметричність учасників комунікат. акту (один мовець і група слухачів) зумовлює вибір зрозумілого для усієї аудиторії словника, побудову специф. усної фрази, встановлення інших контактів у процесі спілкування.

Усна форма публіч. спілкування мовця з аудиторією активізує невербальні, несловесні засоби, серед яких — інтонація, жест, міміка. Розрахована на слухове сприймання, У. п. м. послуговується законами т. з. усної граматики. Вербальний, візуальний та акустичний складники У. п. м. виступають у єдності подання і сприймання інформації. У. п. м., крім інформативної, виконує також функцію впливу на слухача. Зважаючи на сугестивну природу усного живого слова, У. п. м. пов’язують з оратор. мистецтвом, майстерністю володіння мовою. Різні ситуації спілкування вимагають відповідного жанру У. п. м., а отже, й характерних мовноструктур. одиниць. Існують жанри, найближчі до писем. різновиду літ. мови: зокрема, наук. доповіді, реферати, звіти, які передбачають створення первинного письм. тексту і підготовку на його основі усного варіанту. Ін. характер має публічна лекція, виступ на мітингу, зборах. Визначальна вимога для усіх жанрів публіч. мови — дотримувати повноти й правильності вимови (орфоеп. норми) і в цілому загальноліт. норм (див. Норма мовна), орієнтуватися на донесення до слухача змісту повідомлюваного, розширювати у зв’язку з цим можливості усного слова, тобто дбати про чітку артикуляцію, дикцію, про звукову силу, темп, ритм, паузи.

Варіант 30