Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ответы по економике.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
192.1 Кб
Скачать
  1. Сукупний попит і пропозиція. Їх взаємодія.

Сукупний попит (СП) — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує різні обсяги товарів і послуг, тобто реальний обсяг виробництва, який вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин.

Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д)і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = С + І+Д+ЧК

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. На рис. 6.1 показано криву СП. За рівня цін Ц можна визначити обсяг споживання, інвестицій, державних видатків і чистого експорту як суму Об. Крива сукупного попиту будується для цього обсягу пропозиції грошей в економіці. При незмінній пропозиції грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. Чим вищий рівень цін у вітчизняній економіці, тим менший обсяг реального ВВП можуть придбати покупці. Чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального продукту вони будуть готові купити.

Сукупна пропозиція (СПр) — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального внутрішнього обсягу продукції, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти і продавати більше товарів і послуг. При нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшується.

Крива сукупної пропозиції.

В макроекономіці точиться полеміка з приводу форми сукупної пропозиції. Однак на цьому рівні аналізу ми вважатимемо, що вона складається із трьох відрізків: 1) горизонтального; 2) проміжного (висхідного); 3) вертикального. Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції (рис. 6.3):

  1. Основні елементи кейнсіанської теорії. Її відміна від класичн. Екон. Теорії.

Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява цієї теорії зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляції, що охоплювали економіку всіх розвинутих країн. У праці Дж.М.Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми. Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорії (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували свої варіанти державного впливу на економіку. Досвід показує, що сучасна економіка є надто складною і не є таких методів її регулювання, які були б ідеальними.

Класична економічна теорія — напрям в економічній теорії, заснований А. Смітом, розвинений Т. Мальтусом, Д. Рикардо, Д. С. Міллем та А. Пігу. У класичній економічній теорії економіка здатна до саморегулювання і повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання

Макроекономіка як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.