Закон мінімізації витрат і максимізації прибутку
Для максимізації прибутку підприємства необхідно забезпечити такий обсяг виробництва продукції, за якого маржинальні продукти від використання певних ресурсів дорівнювали б цінам даних ресурсів. При цьому слід підкреслити, що дане правило може бути використане саме для довгострокового періоду, адже і праця, і капітал тут виступають як змінні чинники.
Виходячи із загального правила максимізації прибутку, згідно з яким необхідно виробляти такий обсяг продукції, за якого маржинальний дохід дорівнював б маржинальним витратам (МД = МВ), правило максимізації прибутку при використанні праці й капіталу можна записати у формалізованому вигляді. Проте при цьому слід пам’ятати про певні відмінності функціонування як загального правила максимізації прибутку, так і всіх його похідних залежно від умов формування цін на продукти та ресурси. А ці умови передусім пов’язані з тим, на яких ринках і під впливом яких чинників відбувається формування цін чистої чи недосконалої конкуренції. Відомо, що під впливом чистої конкуренції для конкретного підприємства попит є абсолютно еластичним як на ринку ресурсів, так і на ринку товарів. При цьому рівень ринкової ціни визначає попит для підприємства. В умовах недосконалої конкуренції не рівень ціни, а рівень середнього доходу, або середньої виручки від реалізації продукції, визначає попит для підприємства.
За мінімізації збитків підприємства спрацьовує таке правило: обсяг виробництва продукції має відповідати умовам, де маржинальні витрати дорівнюють ціні продукції. Однак цією умовою правило мінімізації збитків не вичерпується. Адже в короткостроковому періоді підприємству вигідно працювати навіть тоді, коли воно отримує збитки, за умови, що ці збитки не перевищують сумарних постійних витрат або ціна за продукцію є вищою за мінімальні питомі змінні витрати. У формалізованому вигляді правило мінімізації збитку підприємства можна записати так: Ц = = МВ за умови, що Ц minПЗВ.
Рис. 5.2. Графічне зображення прикладів максимізації прибутку та мінімізації збитків підприємства:
МВ — маржинальні витрати; ПСВ — питомі сумарні витрати; ПЗВ — питомі змінні витрати; Ц — ціна на продукцію; С — собівартість одиниці продукції; О — обсяг виробництва продукції
Граничні величини в економіці. Зміст, поняття, мета.
Граничні величини та математичний метод.
Одночасно із входом до економічної термінології понять граничних величин, відбувалось поступове залучення до теоретичного інструментарію економіки математичних методів. Слід підкреслити, що не сама теорія граничної корисності, а маржиналізм як такий надали математиці наступної ролі в економічній науці після 1870 року. Вирішальна роль поняття про граничну заміну у новому економічному аналізі пояснюється появою у явному вигляді математичної аргументації, тобто суто економічні процеси набувають вигляду математичних функцій.
Не зважаючи на те, що економісти австрійської школи, виходячи із методологічних передумов, заперечували проти використання математики як економічного інструменту, посилаючись на те, що це заважає розумінню самої суті таких феноменальних явищ як цінність, рента та прибуток. Проте поза цим винятком всі економісти того пріоду мали щонайменше середню математичну підготовку.
Математичні операції, які використовувались економістами того часу облежувались простими диференційним обчисленнями. При цьому економічні функції вважались диференційованими та неперервними. Оптимальний стан описувався максимальним або мінімальним значенням певного показника при відповідних значеннях функції. Граничні значення це не що інше як похідна функції, що виражає певний економічний процес. Так за допомогою похідної формалізуються поняття граничних витрат, граничного доходу, граничного продукту, граничного прибутку тощо. Наприклад, гранична корисність у математичному виразі має вигляд першої похідної від функції корисності (яка виражає залежність сукупної корисності від кількості спожитого блага) по кількості цього блага. Іншими словами математичний вираз граничної корисності показує, що це поняття виражає зміну сукупної корисності, або її приріст при зміні споживання блага на одиницю.