Зміст

Вступ

1. Хвилі та причини міграції українців до Великобританії.

2. Натуралізація та порядок отримання громадянства Великобританії.

3. Візи: види та порядок отримання.

4. Українці в Великобританії.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міграційні процеси в сучасному світі значно впливають на господарське життя, розміщення, чисельність і стан людських ресурсів різних територій планети. Саме міграція багато в чому визначає економічний і соціальний вигляд багатьох держав.

Міграція є неоднозначним соціальним процесом. З одного боку, це життєво необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, зв'язаний з перерозподілом трудових ресурсів, їхнім навчанням, відпочинком і т.д. З іншого боку, міграція, що носить змушений характер, приводить до росту соціальної напруженості, породжуючи проблеми забезпечення мігрантів житлом і роботою, іноді їжею й одягом, медичним забезпеченням, рішення психологічних проблем, зв'язаних із пристроєм і адаптацією на новому місці проживання.

Вирішувати ці проблеми досить складно навіть для заможних західноєвропейських чи північноамериканських країн, а для України тим паче. Вирішення проблем мігрантів та біженців вимагає значних матеріальних, фінансових ресурсів на облаштування мігрантів. Потрібно також утримувати значну соціальну службу яка буде займатись вирішенням облаштування мігрантів.

Не дивлячись на все це проблеми міграції все одно не можна кидати на самоплив. Так як некеровані міграційні потоки мають тенденцію до криміналізації, а біженці та інші мігранти, які не будуть забезпечені хоча б мінімальною допомогою з боку держави, вимушені будуть самі шукати засоби до існування. І в їхньому випадку, часто єдиними такими засобами є злочинна діяльність.

Тому, якщо вже мігранти, якимось чином потрапили на територію країни (легальним чи нелегальним), то державі буде “дешевше” допомогти їм вирішити хоча б мінімальні соціальні проблеми, чим вони “вирішать” їх самі. Усе це робить дуже актуальною, соціальну допомогу особам, що потрапили у важку життєву ситуацію в зв'язку з переселенням.

1. Хвилі та причини міграції українців до Великобританії.

Імміграція в Великобританію - процес, що йде корінням в історію Британської імперії. Перший значний потік іммігрантів хлинув на територію Великобританії з відкриттям Суецького каналу в 1880-і роки, що селилися, в основному, в портових містах, таких як Ліверпуль, Кардіфф та інші. Далі переселення на територію Великобританії відбувалися після Першої світової війни і, особливо, під час і після Другої світової війни. У роки Другої світової війни у ​​Великобританії знайшли притулок громадяни різних держав, що ховалися від нацистських репресій. Після закінчення Другої світової війни значний імміграційний приплив в країну в кінці 1950 - початку 1960-х рр.. був викликаний розпадом Британської імперії. Також до Великобританії прибували жителі Південно-Східної Азії, Африки і індостанського субконтиненту. Протягом 1960-х - 1970-х років уряд Великобританії проводило політику обмеження імміграції з країн Британської Співдружності. Закон про імміграцію 1971 р. і Закон про громадянство 1981 обмежили права жителів колишніх колоній на отримання британського паспорта і фактично прирівняли їх до іноземців. Ці закони були піддані критиці з боку Європейської комісії з прав людини за їх зміст дискримінаційне за расовою ознакою. Незважаючи на всі урядові заходи, що вживаються в ці роки, імміграція у Великобританію не припинилася. Британія - перша європейська країна, що поклала початок "феномену" другого покоління "іммігрантів як масового явища. Особливо імміграційні потоки до Великобританії збільшилися в останні десятиліття. Спостерігається зростання числа трудових мігрантів як на короткий період часу, так і на тривалий термін. У Великобританії питання про національної приналежності вперше був включений в перепис 1991 р. При цьому виявилося, що 76,8% (5,3 млн осіб) населення Великого Лондона склали "білі", 5% (347 тис.) - індійці, 4,3% (300 тис.) - чорношкірі і мулати, вихідці з Карибського регіону, 3,7% (256 тис.) - ірландці, 2,4% (164 тис.) - негри, вихідці з країн Африки, 1,3% (88 тис.) - пакистанці, 1,2 (86 тис.) - бенгальці, 0,8% (57 тис.) - китайці. Більшість чорношкірі, пакистанців, бенгальців та індійців відносяться до категорії некваліфікованої і напівкваліфікований робочої сили.

Остання інформація про які проживають на території Сполученого Королівства не-британців була розміщена в статистичному бюлетені Національного Статистичного Агентства Великобританії в 2007 році. Згідно з наявними даними, мешканці наступних п'яти держав світу в період з 2004 по 2007 рік займали лідируючі позиції за своєю кількістю в межах Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії (див. додаток 2.): 1. Індія, 2. Республіка Ірландія; 3. Пакистан, 4. Німеччина; 5. Бангладеш.

Щодо українців, то вони здавна відвідували Великобри­танію і зупинялися там на тривалий час. Так, на початку 17 ст. в Кембриджському і Оксфордському університетах студіював діяч доби Хмельниччини Юрій Немирич. У 18-19 ст. серед громадян Російської імперії, що перебували у Великобританії з різних причин (дипломатична служба, релігійні потреби, навчання, море­плавство, мандрівки), було чимало українців. У 1765–1780 та 1784 роках настоятелем російської православної церкви в Лондоні був українець з Харківщини, вихованець Київської духовної академії А. Самборський (1735–1815); у 1860–1861 роках у Лондоні пра­цював складачем у «Вільній російській друкарні» український громадський діяч і журналіст Агапій Гончаренко. 1893 року в Манчестері осіло 150 робітників із Золочівського повіту, які працюва­ли переважно кравцями; 1929 року вони заснували Український клуб.

До 1940 українців у Великобританії було мало: крім згаданих, окремі політичні еміг­ранти та студенти. 1940 року, після захоплення Франції гітлерівською Німеччиною, до Великобрита­нії прибула група українців, що служила там у польських частинах. 1946–1948 приїхали з Італії українські вояки польського корпусу генерала Андерса (близько 6 тис.), а з британської зони Західної Німеччини і Ав­стрії — українці з таборів переміщених осіб, завербовані на роботу спецкомісіями, та поло­нені з дивізії «СС-Галичина» (близько 20 тис.). Біль­шість прибулих — молоді чоловіки з низьким освітнім рівнем (із середньою освітою — бл. 2 %, з вищою — 0,5 %), жінки становили лише 10 %. Згодом понад 2 тис. українських жінок прибуло з Поль­щі та Югославії.

Еміграція українців з Вели­кобританії, що почалася наприкінці 50-х pp., триває: дотепер виїхало 8—10 тис. чоловік. За даними 1994, у Великобританії налічується до 30 тис. українців, з них 2/3 галичан за похо­дженням. Приблизно 30 % живе в Ланкаширі (переважно в Манчестері), 26 % — у Йоркши­рі, 26 % — у Ноттінгемі, Ковентрі, Лестері та ін. містах Центр. Англії (Мідленд), 12 % — у Лон­доні та на Півдні Англії, 4 % — в Шотландії (переважно в Единбурзі), 2 % — в Уельсі (пе­редусім в Кардіфі та Свансі). Чимало укр. чо­ловіків за браком укр. жіноцтва одружилися з німкенями, італійками, ірландками, валлій­ками. Бл. 40 відс. чоловіків першого поколін­ня імміграції залишилися неодруженими.