Порядок розрахунку блискавкозахисту

1. Очікувана річна кількість уражень блискавкою будівель і споруд, не обладнаних блискавкозахистом, визначається за формулою:

,

де S і L - відповідно ширина і довжина захищуваної будівлі, яка має в плані прямокутну форму, м;

h - найбільша висота будівлі, м;

n - середньорічне число ударів блискавки в 1 км² земної поверхні в місцевості розташування будівлі

Середньорічна грозова діяльність в годинах визначається по спеціально розробленій карті або на підставі офіційних даних місцевих метеорологічних станцій. Згідно розробленої карти на території України тривалість грозової діяльності наступна:

Кримська і Херсонська області - 40...60 год/рік;

Донецька, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Львівська і Тернопільська області - 80...100 год/рік;

Чернівецька область - більше 100 год/рік;

на решті території - 60...80 год/рік.

Проектування та обладнання блискавкозахисту здійснюється відповідно до інструкції РД 34.21.122-87. «Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений».

Тема № 7 Пожежна безпека в будівництві

8.1 Класифікація приміщень та будівель по вибухо- та пожежонебезпеці.

8.2 Вогнестійкість будівельних конструкцій.

8.3 Протипожежні вимоги до об’ємно-планувальних та конструктивних рішень.

8.4 Захист будівель вибухонебезпечних виробництв.

8.5 Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

8.1. Класифікація приміщень та будівель по вибухо- та пожежонебезпеці.

Для раціонального проектування приміщень та споруд потрібно визначати категорії пожежної небезпеки виробництва. Виходячи з умов СНиП 2.09.02-85^* (Виробничі споруди) залежно від ступеня вибухопожежної і пожежної небезпеки приміщення та споруди поділяються на категорії А, Б, В, Г, Д залежно від розміщених у них технологічних виробництв і властивостей речовин і матеріалів, які там перебувають чи утворюються.

Категорії будівель та приміщень визначаються в технологічній частині проекту за нормами технологічного проектування НАПБ Б.03.02.2007 «Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою» замінює НАПБ Б.07.005 “Визначення категорій приміщень та споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою”.

Категорія приміщення	Характеристика речовин і матеріалів, що знаходяться (обертаються) у приміщенні
1	2
А Вибухопожежо-небезпечна	Горючі гази (ГГ), легкозаймисті рідини (ЛЗР) з температурою спалаху не більше 28оС у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні газопароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, який перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа
Б Вибухопожежо-небезпечна	Горючий пил, волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28оC, горючі рідини (ГР) в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5 кПа
В Пожежонебезпечна	Горючі гази (ГГ), легкозаймисті, горючі і важкогорючі рідини, а також речовини та матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або тільки горіти; горючий пил і волокна, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (обертаються), не відносяться до категорій А, Б і питома пожежне навантаження для твердих і рідких легкозаймистих та горючих речовин на окремих ділянках1 площею не менше 10 м2 кожна перевищує 180 МДж/м2 2
Г	Негорючі речовини і матеріали у гарячому, розпеченому або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор та полум'я; горючі гази (ГГ), рідини та тверді речовини, що спалюються або утилізуються як паливо
Д	Речовини і матеріали, що вказані вище для категорій приміщень А, Б, В (крім горючих газів) у такій кількості, що їх питома пожежне навантаження для твердих і рідких горючих речовин на окремих ділянках площею не менше 10 м2 кожна не перевищує 180 МДж/м2, а також, негорючі речовини і/або матеріали в холодному стані, за умови, що приміщення, в яких знаходяться (обертаються) вищевказані речовини і матеріали, не відносяться до категорій А, Б і В

8.2. Вогнестійкість будівельних конструкцій.

Будівельні конструкції та матеріали по-різному реагують на підвищення температури під час пожежі: деякі швидко піддаються впливу вогню, інші чинять опір горінню тривалий час, зберігаючи несучу здатність. Згідно з ДБН В.1.1.07. - 2002 будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г).

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.

Горючі будівельні матеріали поділяють на чотири групи:

Г1 (низької горючості);

Г2 (помірної горючості);

Г3 (середньої горючості);

Г4 (підвищеної горючості).

Горючість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19.

Горючі будівельні матеріали за займистістю поділяють на три групи:

В1 (важкозаймисті);

В2 (помірнозаймисті);

В3 (легкозаймисті).

Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.1.1-2.

Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею поділяють на чотири групи:

РП1 (не поширюють);

РП2 (локально поширюють);

РП3 (помірно поширюють);

РП4 (значно поширюють).

Групи будівельних матеріалів за поширенням полум’я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлог, у т. ч. килимових покриттів, і встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-70.

Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю поділяють на три групи:

Д1 (з малою димоутворювальною здатністю);

Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю);

Д3 (з високою димоутворювальною здатністю).

Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно від значення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння поділяють на чотири групи:

Т1 (малонебезпечні);

Т2 (помірнонебезпечні);

Т3 (високонебезпечні);

Т4 (надзвичайно небезпечні).

Групи будівельних матеріалів за токсичністю продуктів горіння встановлюють залежно від значення показників токсичності продуктів горіння, які визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Показники пожежної небезпеки технологічних матеріалів і речовин (рідин, розчинів, порошків, гранул і т. ін.), що застосовуються в будівництві, визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

На розвиток пожежі в приміщеннях та спорудах значно впливає вогнестійкість – здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати несучу здатність, а також чинити опір утворенню наскрізних отворів, прогріванню до критичних температур та поширенню вогню. Вогнестійкість елементів та конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості та ступенем вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час (в годинах або хвилинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків елементів та конструкцій до виникнення одного з граничних станів. Граничний стан елементів та конструкцій характеризується: несучою здатністю; теплоізолюючою здатністю, що визначається підвищенням температури на поверхні, яка обігрівається; щільністю. Межі вогнестійкості та максимальні межі поширення вогню визначаються в основному дослідним шляхом. Зразки конструкцій, виконані в натуральну величину, вміщують у спеціальну піч і одночасно піддають впливу потрібного навантаження.

Ступінь вогнестійкості – це нормована характеристика вогнестійкості будівель та споруд, яка визначається межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій. Розрізняють фактичний ступінь вогнестійкості і потрібний. Фактичний ступінь вогнестійкості О_ф приміщень визначається за нормами по фактичних межах вогнестійкості і межі поширення вогню конструктивних елементів; потрібний ступінь вогнестійкості О_п – за нормативними документами. У ДБН в.1.1.07. – 2002 межіі вогнестійкості будівельних конструкцій та максимальні межі поширення вогню по них. Умова безпеки виконується якщо О_ф  О_п .

Показником здатності будівельної конструкції поширювати вогонь є межа поширення вогню (М).

За межею поширення вогню будівельні конструкції поділяють на три групи:

М0 (межа поширення вогню дорівнює 0 см);

М1 (М  25 см – для горизонтальних конструкцій; М  40 см – для вертикальних і похилих конструкцій);

М2 (М  25 см – для горизонтальних конструкцій; М  40 см – для вертикальних і похилих конструкцій).

8.3. Протипожежні вимоги до об’ємно-планувальних та конструктивних рішень.

У ДБН В.1.1.07.-2002 “Пожежна безпека об’єктів будівництва” наведено ряд вимог до об’ємно-планувальних і конструктивних рішень будівель.

Приміщення, в яких застосовуються або зберігаються горючі гази і рідини, а також може утворюватись горючий пил, не дозволяється розташовувати під приміщеннями з одночасним перебуванням більше 50 чоловік.

В підвальних і цокольних поверхах не допускається розміщувати приміщення, в яких застосовуються і зберігаються горючі гази і рідини, а також легкозаймисті речовини (ЛЗР).

Приміщення, розташовані в підвальних поверхах і призначені для розміщення інженерного обладнання і прокладання комунікацій, слід відділяти від інших приміщень протипожежними перепонами. Технічні поверхи, призначені для прокладання інженерних мереж, повинні мати окремі виходи на зовні через двері (не менше 0,75х1,5м) або люки (не менше 0,6х0,8м) обладнані драбинами. В технічних поверхах висота проходів повинна бути не менша 1,8м. На горищі вздовж всієї будівлі слід передбачати прохід висотою не менше 1,6м.

Стропила та обрешітку горищних покриттів, якщо вони виконані з горючих матеріалів, слід піддавати вогнестійкій обробці.

В стінах, перегородках, перекриттях і покриттях будівель не допускається передбачати пустоти, обмежені горючими матеріалами.

Для будівель висотою 10м і більше слід передбачати виходи на покрівлю із сходових площадок або по зовнішніх пожежних драбинах. В усіх будівлях (крім одноповерхових з площею покрівлі до 100м²) слід передбачати виходи із горища на покрівлю через двері, люки, вікна і т.п.

Для підіймання на висоту 10-20м і в місцях перепаду висоти покрівель від 1 до 20м слід застосовувати пожежні драбини 1-го типу: вертикальні стальні шириною 0,7м, що починаються з висоти 2,5м з площадками при виході на покрівлю. З висоти 10м драбина повинна мати дуги через кожні 0,7м з радіусом закруглення 0,35м. Площадка при виході на покрівлю повинна мати огородження висотою не менше 0,6м.

Для підіймання на висоту більше 20м – пожежні драбини 2-типу: маршеві стальні з нахилом не більше 6:1, шириною 0,7м, що починаються з висоти 2,5м від рівня землі, з площадками не рідше ніж через 8м з перилами.

До протипожежних перепон відносять протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани. Тип перепони вибирають згідно зі ДБН.

Евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, що знаходяться в приміщеннях будівлі через евакуаційні виходи. Мінімальна віддаль між евакуаційними виходами визначають , де n – периметр приміщення. З кожного поверху і з будівлі слід передбачити не менше двох евакуаційних виходів. Ширина шляхів евакуації не менше 1м, дверей – не менше 0,8м.

8.4. Захист будівель вибухонебезпечних виробництв.

В приміщеннях будівель з вибухонебезпечними виробництвами (категорії А і Б) в аварійних ситуаціях можливе утворення і вибух газо-, паро- чи пилеповітряних сумішей (ГППС). З метою зниження ступеня руйнування будівель від вибуху у відповідності зі ДБН В.1.1. 07.- 2002 в них передбачається влаштування запобіжних конструкцій (які ще називають “легкоскидуваними”). Захисні будівельні заходи для будівель вибухонебезпечних виробництв включають комплекс питань, пов’язаних із можливістю зменшення ступеня руйнування будівель при вибуху.

Вибух може статися всередині будівлі при наявності аварійних обставин, при яких в приміщенні утворюється вибухонебезпечне середовище (ГППС) і при наявності випадкового джерела займання, наприклад, електричної іскри. Так при повному руйнуванні будівлі наслідки вибуху отягчаються знищенням обладнання і загибеллю людей під уламками конструкцій будівлі. При частковому руйнуванні, коли, наприклад, залишаються несучі конструкції – колони, покриття – обладнання може бути легко відновлене, або навіть не пошкоджене. Для персоналу і в цьому випадку небезпека лишається високою (через ймовірність опіків), але вже набагато менша. Тому основним напрямком забезпечення вибухозахисту є розробка систем попередження вибухів (запобігання) і нормативна регламентація відповідних технологічних процесів із врахуванням надійності різних апаратів, контрольних і обмежуючих пристроїв та ін. Але, не дивлячись на всі технологічні та організаційно-технічні заходи, аварійні вибухи все ж трапляються.

Зменшення наслідків вибуху завдяки належному проектуванню будівель та споруд, спрямованих на зниження ступеня їх руйнування, часто є достатньо ефективним. СНиП 2.09.02-85^* “Виробничі будівлі” встановлює конструктивні і об’ємно-планувальні вимоги до будівель вибухонебезпечних виробництв. Будівельні противибухові заходи ґрунтуються на належному врахуванні і розрахунку різноміцності конструкцій будівлі з метою забезпечення руйнування конструкцій, за рахунок яких вибухова дія на інші зменшилась би та не перевищувала їх несучої здатності і відповідно вони не були б зруйновані. Такі конструкції називають легкоскидуваними або легкоруйнівними. До них відносять вікна (якщо вони засклені звичайним віконним склом), двері, розпашні ворота, конструкції з азбестоцементних, алюмінієвих і стальних листів, спеціальні плити покриття і тому подібне.

Захисна дія цих конструкцій полягає в тому, що вони руйнуються в початковій стадії вибуху, коли тиск газів-продуктів вибуху – не досяг ще великого значення і є безпечним для основних (несучих) конструкцій. Через отвори, що утворились в результаті руйнування ЛСК, надлишковий об’єм газів витісняється з приміщення будівлі назовні. Внаслідок цього навантаження на основні конструкції значно зменшуються в порівнянні з тим навантаженням, яке могло б бути при вибуху такої ж суміші в замкнутому об’ємі.

Якщо в будівлі буде влаштовано достатня кількість ЛСК і якщо належно підібрати їх масу і міцність, то тиск і відповідно навантаження на основні конструкції можуть бути зменшені до абсолютно безпечних значень.

Найчастіше в якості ЛСК використовують заскління вікон і світлових ліхтарів. Проектування і розрахунок ЛСК, як правило, зводяться до визначення їх площі, маси і міцності. При відсутності розрахункових даних площа ЛСК повинна складати не менше 0,05м² на 1м³ об’єму приміщення категорії А і не менше 0,03м² – категорії Б.

При цьому конструкції заскління відносяться до ЛСК, якщо товщина скла 3,4,5мм, а його площа не менше відповідно 0,8; 1; 1,5м². Армоване скло до ЛСК не відноситься.

Приміщення категорії А і Б слід розміщувати (з врахуванням технологічних вимог) біля зовнішніх стін, а в багатоповерхових будівлях – на верхніх поверхах. Розташування приміщень категорії А і Б в підвальних і цокольних поверхах не допускається.

8.5. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

Відповідно до статті 21 Закону України „Про охорону праці”, що має назву „Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва” встановлені наступні вимоги:

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці.

Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю представників професійних спілок.

Безпосередній порядок прийняття в експлуатацію встановлений у ДБН А.3.1-3-94 „Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів. Основні положення”.

57