8. Психологічні новоутворення підліткового віку.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яка характеризується передусім почуттям дорослості. Але останнє вже не зводиться до бажання наслідувати дорослих, хоч це ще трапляється у поведінці підлітків. Дорослість суб’єктивно пов’язується підлітком не так з наслідуванням як з входженням у світ дорослих (Д.І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього мужність, сила, одяг, важливі передусім у зв’язку з цією соціальною позицією. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов’язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності, здатності самостійно регулювати свою поведінку.

Водночас у підлітка посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність.

2. Постійна взаємодія підлітка з ровесниками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам.

Форми самоствердження можуть бути різноманітними . Найчастіше зовнішнє наслідування дорослих, їхніх шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне використання косметики, носіння своєрідного одягу, вживання нецензурної лексики).

Позитивними формами самоствердження є заняття спортом, праця в сім’ї, школі, на виробництві, виконання корисно-суспільних справ. Інтелектуальне самоствердження відбувається в навчальній і поза навчальній діяльності. Підлітки із захопленням займаються дослідницькою роботою в навчально-наукових гуртках, їх приваблює участь у відкриттях.

Таким чином, підліток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими прагне до самоствердження, хоча реальні фізичні, інтелектуальні і соціальні передумови до цього ще не достатні. Лише в спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємостосунки з дорослими і однолітками відповідали б домаганням і потребам підлітків.

9) Місце підліткового періоду в загальному процесі індивідуального розвитку.

Оцінка місця підліткового періоду в загальному процесі онтогенезу не є однозначною.

С. Холл вважав, що основним законом психічного розвитку є закон рекапітуляції. Період від 8 до 12 р. відповідає закінченню періоду дикості та початку цивілізації, а юність ( від 12-13р. до періоду дорослості 22-25р) еквівалентний епохи романтизму. Це період бурі і натиску, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, у процесі яких у людини з’являється почуття індивідуальності.

К. Конрад називає перед підлітковий вік циклоїдним періодом (бурхливі емоціональні прояви), а юність – шизоїдним (нахили до самоаналізу).

А. Гезелл детально проаналізував кожен рік життя дитини:

• 10 років: золотий вік; дитина врівноважена, легко сприймає життя, довірлива, не звертає увагу на зовнішність.

11 років: починається перебудова організму, дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, бунт проти батьків.

12 років: ставлення до світу більш позитивне, зростає автономія від сім’ї, дітям притаманне розуміння, терпимість, почуття гумору.

13 років: інтровертованість, самокритичність, чутливість до критики, вибірковість до дружби.

14 років: інтроверсія замінюється екстраверсією, зростає впевненість у собі, експансивність енергійність.

15 років: дух незалежності, початок свідомого самовиховання.