Стадії розвитку особистісної рефлексії:

1-а стадія – предметом рефлексивного очікування виступають окремі вчинки;

2-а стадія – головним стає аналіз рис свого характеру і особливостей взаємин з іншими людьми;

3-я стадія – зростає критичне ставлення підлітків до себе.

Для підліткового віку характерний пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком самого себе. Він прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, яким він є і яким хотів би бути.

До кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему внутрішньо узгоджених уявлень про себе – “Я- концепцію”.

Становлення “Я” підлітка це:

• досягнення значної вольової саморегуляції; засвоєння нових значущих цінностей безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших;

• потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

• заміна гедоністичних (мотиви насолоди, задоволення) мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу.

Підліток – ще не цільна зріла особистість. Нестабільність проявляється в боротьбі протилежних рис, прагнень.

Для підлітків характерні: реакція емансипації (тип поведінки, з допомогою якого підліток хоче вийти з-під опіки дорослих), реакція захоплення (захоплення різноманітні – інтелектуально-естетичні, тілесно-мануальні, накопичення, азартні, лідерські); реакція ґрунтування з ровесниками (бажання належати до певної групи); реакція відмови (пасивно-оборонний тип опозиції).

5. Спілкування як провідний вид діяльності підлітка.

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно-корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Міжособистісне спілкування підлітка з дорослими і ровесниками неоднозначне. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок,цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишнього, і способи дії, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у особистісній сфері, зокрема специфічної моральної проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного. І лише у стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга і товариша.

Перебудова взаємин з дорослими пов’язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Український педагог В.О. Сухомлинський (1918-1970) так відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорослими: “Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок… . Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я … хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь. … Від величини до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. … Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберусь до вершини. ”

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання: батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з дітьми; влада батьків використовується лише в міру необхідності; цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не виходять лише з її бажань.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учителями. У деяких школах через зовнішність підлітків виникають конфліктні ситуації з вчителями. Якщо педагог робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності класу (а у підлітка загострене бажання подобатися протилежній статі), то це призводить до конфліктної ситуації. Ще одна проблема спілкування з дорослими – це змістовий бар’єр: дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню цього бар’єру, не варто багаторазово повторювати одні і ті ж самі вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитися до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємоповаги.

Прагнучи зрозуміти, що означає бути дорослим, підліток проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Він зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель. Батькам не слід заохочувати необ’єктивне ставлення підлітка до педагога,доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити високоморальні, адекватні ситуації висновки.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд з підлітком, сприймати його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоцінену роль у процесі адаптації підлітка до нової ситуації ролі.

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

• Важливий канал інформації для підлітків;

• Специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії; формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

• Специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживаються почуття солідарності.

Для підлітка є характерними дві важливі протилежні потреби: 1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії; 2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація). Будь-який шкільний клас дереренцюється на групи, зокрема: 1) існує соціальний поділ; 2) складається особлива внутрішньо шкільна і внутрішньо складна ієрархія, що ґрунтується на офіційному статусі учнів; 3) відбувається диференціація авторитетів, статусів на підставі неофіційних цінностей, прийнятих в учнівському середовищі.

Відповідно у школярів трапляється 3 різних вида взаємин: зовнішні ділові контакти, товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв’язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру. На перше місце виходять товариські відносини. Взаємини з ровесниками ґрунтуються нормах рівноправ’я. у групах підлітків установлюються відносини лідерства. До закінчення підліткового віку з’являється потреба мати близького друга. У визначенні дружби переважають 2 мотиви: вимога взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.

Групі підлітків – ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зокрема симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, спілкування в підлітковому віці є провідною діяльність, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, ровесниками підліток бачить себе збоку, формує та удосконалює себе.

(Детально: Мухіна В.С., с. 362-379). Розглядає такі питання:

1. Спілкування з дорослими.

2. Спілкування з однолітками.

3. Сумісне відчуження від дорослих.

4. Дружба.

5. Спілкування з однолітками протилежної статі.

5.1. Форми спілкування.

5.2. Романтичні стосунки.

5.3. Сексуальність в отроцтві.