5. Реформування публічної (державної та муніципальної) служби

Одним із напрямків реформи публічної адміністрації є реформування публічної служби - державної служби (насамперед в органах виконавчої влади) та служби в органах місцевого самоврядування. Метою реформування інституту публічної служби є її становлення як професійної, політично-нейтральної та авторитетної.

На сьогодні державна служба є неефективною, адже вона не стала інститутом забезпечення реалізації державної політики. Вона повинна відповідати принципам, які базуються на досвіді функціонування виконавчої влади у демократичних країнах світу. До таких принципів, зокрема, належать:

- пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;

- запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

- відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

- незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

- здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади;

- забезпечення належної професійної та фахової підготовки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування;

- забезпечення належних соціальних гарантій державного службовця та постійне підвищення його статусу.

Від посад політичних діячів необхідно відрізняти посади політично призначених службовців, тобто працівників, які добираються політичними діячами в їх патронатні служби (політичні кабінети) і приймаються на роботу без конкурсного відбору на час перебування політичного діяча на посаді. Правовий статус цих працівників має бути окремо визначений у законодавстві.

Державними та муніципальними службовцями є ті особи, що обіймають адміністративні (чиновницькі, службові) посади, тобто посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Принциповим аспектом реформування публічної служби є забезпечення політичної нейтральності службовців, в тому числі встановлення законодавчої заборони державним службовцям вищих категорій бути членами політичних партій, публічно демонструвати свої політичні погляди тощо.

Для забезпечення об'єктивності та прозорості у прийнятті на публічну службу та службовій кар'єрі необхідно перейти до реального конкурсного прийняття на службу та підвищення в посаді.

Необхідно завершити створення системи регулярної оцінки діяльності службовців.

Слід змінити шкалу рангів службовців, щоб забезпечити гнучкість у визначенні кваліфікації службовця та відповідно в оплаті праці. Кількість рангів у кожній категорії посад повинна бути достатньою для стимулювання кар'єрного росту службовця впродовж усього часу служби на певній посаді.

Потребує змін організація управління системою державної служби (це основна особливість державної служби порівняно зі службою в органах місцевого самоврядування).

Безпосередньо функції управління системою державної служби в кожному органі виконавчої влади повинна здійснювати вища посадова особа зі статусом державного службовця. Зокрема, в міністерствах та обласних державних адміністраціях це мають бути керівники апаратів відповідних органів, а в інших органах виконавчої влади - власне керівники органів.

Слід реформувати систему оплати праці публічних службовців з метою забезпечення конкурентоспроможності публічної служби на ринку праці. Для цього заробітна плата на публічній службі повинна наближатися до оплати праці в приватному секторі. Частка посадового окладу в оплаті праці повинна бути значно підвищена і складати в середньому 80%. Необхідно врегулювати на законодавчому рівні перелік доплат, які отримує службовець. Обов'язковим є посилення диференціації оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її швидкого зростання на початку кар'єри, а також зменшення міжвідомчих і місцевих розбіжностей.

Необхідно реформувати інститут дисциплінарної відповідальності публічних службовців. Зокрема, доцільно перейти до колегіального розгляду дисциплінарних справ, а також передбачити більш гнучку систему видів дисциплінарних стягнень.

Велика увага має бути приділене постійному навчанню публічних службовців. Особливий акцент повинен робитися на короткотермінових курсах підвищення кваліфікації.