44) Експертні оцінки як метод одержання кримінологічної інформації

Цей метод полягає в отриманні висновків з певних досліджуваних питань, викладених групою спеціально відібраних експертів з числа наукових і практичних працівників, які добре обізнані з проблемами боротьби із злочинністю. Метод експертних оцінок широко використовують для оцінювання рівня латентної злочинності, вивчення ефективності норм кримінального права, причин змін у динаміці злочинності та ін.

Сутність методу експертних оцінок полягає в тому, що центром кількісної та якісної оцінки об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на злочинність або зумовлюють її, стає думка спеціалістів, що спирається на їх професійний науковий і практичний досвід. Основне завдання дослідження — сформулювати запитання, правильно вибрати експертів і організувати роботу з ними. Кількість експертів залежить від завдань дослідження, складності проблеми, що вивчається, та інших факторів. Розрізняють дві основні форми опитування експертів: індивідуальні та групові. Опитування можуть бути очними (безпосередніми) і заочними, письмовими й усними, складатися із загальних і окремих питань.

45) Психологічні методи збору кримінологічної інформації, їх заг. Характеристика

За допомогою психологічних методів, які використовують у кримінологічних дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити якісну й кількісну оцінку внутрішньо - та між групових процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типізації злочинців.

Найпоширенішими у кримінології психологічними методами є тестування та соціометрія.

Тестування є різновидом методу опитування. Тест – це завдання, запитання й ситуації, котрі розробляє дослідник і ставить перед досліджуваною особою. Застосування тесту зумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем їхнього розвитку чи ступенем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.). Мета тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо.

При тестуванні використовуються стандартизовані питання та завдання (тести), що мають певну шкалу значень.

Соціометричне дослідження – це метричне вивчення емоційно-психологічних зв’язків між людьми. На думку засновника цієї методики американського вченого Дж. Морено, соціометричний метод – це система технічних засобів і процедур, які застосовують для метричного та якісного аналізу соціально-емоційних зв’язків індивіда з членами групи, в якій він працює і живе. За допомогою цього методу можна отримати відображення динаміки внутрішніх взаємин між членами групи, здійснити кількісну та якісну оцінку внутрішньо - та між групових процесів спілкування, визначити симпатії та антипатії людей усередині групи, наявність лідера, угруповань, конфліктних ситуацій.

До основних переваг соціометрії належать простота та швидкість здійснення дослідницьких процедур, наприклад, опитування членів групи з метою виявлення їхнього бажання чи небажання спільно вчитися, працювати, відпочивати, виконувати громадські доручення.

Соціометрія ґрунтується на соціометричному опитуванні-необхідному переліку (наборі) запитань, які ставлять опитуваним з метою виявлення їхніх стосунків з іншими членами групи.

У кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого в дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин. Одночасно цей метод можна успішно застосовувати в дослідженнях деяких проблем кримінології, зокрема, при вивченні ефективності заходів кримінального покарання (позбавлення волі, виправних робіт тощо), інституту співучасті. Застосовуючи цей метод, можна змінювати склад груп засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, вирішувати конфліктні ситуації, оздоровлювати психологічну атмосферу.

46. Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочин­ності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї. Вимоги до кримінологічного прогнозування : неупередженості,обґрунтованості, надійності. Види кримінологічного прогнозу­вання: прогнозування розвитку науки кримінології;прогнозування злочинності;індивідуальний прогноз. Прогнозування злочинності, види:За територіальною ознакою:загальнодержавне;регіональне;місцеве;у відповідній галузі народного господарства;на конкретному підприємстві. Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, роз­різняють:поточні (оперативні);короткострокові (один-два роки);середньострокові (три-п'ять років);довгострокові(понад п'ять років).Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у ви­значенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяль­ності.

47. Кримінологічне планування (програмування)КП - це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу. Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період. Базою КП є прогноз, До КП всіх рівнів висувають такі основні вимоги:планування має бути колективним(як учасники так і виконавці);виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному;заходи слід коригувати.. такі види: за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;за органом влади, що затверджує план (програму): загально-державне та місцеве;за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, між-відомче, відомче;за спрямованістю: територіальне та галузеве;за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;за термінами: довгострокове, середньострокове, коротко-строкове.

48. Про Державну програму боротьби із злочинністю Постанова від 25.06.1993 № 3325-XII. Держава визнала що вона захлинулася в криміналі ( у всіх сферах) і є загальна деградація суспільства – держава вирішила із цим боротися наступним чином. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАХОДИ!Розробити концепцію розвитку в Україні юридичної освіти в умовах побудови правової держави. Розроблення методик експертного дослідження, проведення інформатизації правоохоронних органів.Перегляд всіх нпа що стосуються крим відповідальності, держ служби і економіки..ПРОФІЛАКТИкА ПРАВОПОРУШЕНЬ. Боротьба із бідністю,безробіттям,створення місцевих планів боротьби із злочинністю.сворити служби та консультації для допомоги громадянам.естетичне виховання до 2000го. (хоч 10%дітей).Створення програм охорони власності,дозвілля молоді,реалізації політики зайнятості.дисципліна і порядок на транспорті. ЗМІЦНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ роззброєння,навчання ПДР,інформування та створення правоохоронних органів та народних дружин..БОРОТЬБА З ЕКОНОМІЧНОЮ боротьба з тіньовою екнономікою та хабарництвом, податковий контроль,банківський і митний. Взаєморозрахунків.,інвентаризація ПРИп’яті,налагодити міжнародну співпрацю і створити і збільшити набір студентів курсантів, передати майно у власність мвс.

49. Парасуицид (від грец. Para - біля, близько + лат. Sui - себе + caedere - вбивати) - на відміну від істинного суїциду, парасуїцидальному спроба має інший сенс, вона спрямована на певний соціальний ефект. Це не бажання реального самознищення, а найчастіше заклик до зміни людських взаємин. Зокрема, виділяють такі мотиви, як заклик на допомогу, протест проти ситуації, що склалася, необхідність дати собі паузу в ситуації конфлікту, уникнути страждання, самопокарання, відмова від життя. Суїцид – це одна з форм саморуйнівної поведінки людини, вид насильницької, тобто надприродної смерті,навмисне позбавлення себе життя. Самогубство в усіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних рис особи та соціального середовища

50. Суїцид – це одна з форм саморуйнівної поведінки людини, вид насильницької, тобто надприродної смерті,навмисне позбавлення себе життя. Самогубство в усіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних рис особи та соціального середовища. Мотиви:1)Переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим.2)Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання (кохання без взаємності), ревнощі.3)Переживання, пов'язані із смертю одного з батьків, розлучення батьків.4)Почуття провини, сорому, образи, незадоволеності собою.5)Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням.6)Страх перед покаранням.7)Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.8)Почуття помсти, погроз, шантажу.9)Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. два складники: негативні соціальні фактори(розлучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрату роботи, неможливість отримати освіту тощо.) й особистісні фактори людини(морально-психологічні ознаки особи (її характер, темперамент, вольові якості, психічні розлади тощо).Взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів призводить до внутрішнього конфлікту людини-особа не може впоратися зі своїм внутрішнім конфліктом, то це при-зводить до соціально-психологічної дезадаптації.це непристосо-ваність, конфлікт особи із соціальним середовищем. (кризова ситуація – крах цінностей – мотивація до самогубства – провокація на самогубство)