Міжпартійні конфлікти

Міжпартійні конфлікти припускають ідеологічну боротьбу за партійні програми й платформи та прагнення довести порочність і неспроможність програм і платформ своїх супротивників. Однак досвід аналізу міжпартійних відносин показує, що в своїй практичній діяльності політичні партії не обмежуються ідеологічними взаєминами, а для досягнення своїх цілей застосовують весь доступний їм арсенал, припустимий (а нерідко й неприпустимий) політичною етикою. Підвищення політичної культури суспільства створює передумови для підвищення рівня культури й у взаєминах між партіями. Важливий і ріст політичної культури парламентських груп, оскільки в розвинутому політичному суспільстві парламентські групи адекватні тим або іншим політичним партіям, і відхід парламентаріїв від принципів партійної політики швидко завершується вигнанням їх з рядів тієї партії, політиці якої вони зрадили своїми виступами або діями.

Міжособистісні політичні конфлікти

Ці конфлікти мають місце як між представниками різних політичних партій, і тоді вони можуть бути розглянуті як окремий випадок міжпартійних відносин, так і між представниками якої-небудь однієї партії. Міжособистісні політичні конфлікти різноманітні. Вони можуть мати місце з приводу прагнення того або іншого політичного діяча зайняти важливу посаду в політичній системі, і з приводу позиції, що той або інший діяч займає з важливих політичних питань. Навколишня дійсність дає нам багато прикладів політичних конфліктів міжособистісного характеру, причому далеко не всі вони мають принципові позиції, а нерідко ґрунтуються на політичному безкультур’ї, на особистісних амбіціях у боротьбі за політичну владу. У той же час фахівці відзначають, що особиста політична культура припускає досить високий рівень інформованості з питань, що є предметом конфлікту, зокрема, гарне знання історії питання, психологічну терпимість до іншої точки зору (толерантність), готовність піти на компроміс.

У роботі „Політичний конфлікт” угорський юрист К.Кучар нагадує, як німецький учений К.Бейме типізує моделі політичного конфлікту:

• ліберальна модель, що протиставляє групові інтереси, можливість і реальність конфлікту між ними державній метафізиці і функції єдиної влади;

• авторитарно-консервативна модель, суть якої полягає в критиці ліберальної парламентської демократії і протиставленні керівної еліти і мас;

• соціалістична модель, що від протиставлення держави і суспільства доходить до класових конфліктів.

Ліберальна модель, змістом якої є партійний плюралізм, заснований на групових інтересах, у сучасній західній політології розглядається як основа демократії. За визначенням С.Ліпсета, групові конфлікти є життя і кров демократії, що, однак, постійно несе в собі загрозливу небезпеку дезинтеграцї суспільства. Інша небезпека полягає в тім, що соціальні конфлікти „зникають”, якщо домінуючої стає така централізована державна влада, протистояти якій не може жодна з груп. Ця двостороння небезпека, а точніше її інтерпретація, свідчить про те, що конфлікт у „ліберальній моделі” виявляється як конфлікт за „угодою”. Тому що очевидно, що соціальні конфлікти формуються й в умовах самої централізованої державної влади, хоча їхнє рішення − результат не стільки угоди, скільки однобічних директив.

Авторитарно-консервативна модель, що характеризувалася конфліктом між правлячою елітою й масами і вплив якої істотно підсилився в результаті розчарування в лібералізмі.

Соціалістична модель заснована на моделі класового конфлікту, зміст якої полягає в тім, що політичне значення в суспільстві мають, у першу чергу, конфлікти між конфронтуючими класами, і тим самим вся історія − це історія класової боротьби.

Одним із типів політичних конфліктів є ціннісні конфлікти, що характерні більш для держав, що розвиваються, з нестабільним державним ладом. Ціннісні конфлікти вимагають великих зусиль для їхнього врегулювання, оскільки важко піддаються компромісам (діє правило „або − або”). Ціннісні конфлікти − це боротьба навколо неусвідомлено прийнятих понять про те, що є правильним або важливим. Пріоритетні цінності, що є основою політичних конфліктів, − це „воля”, „рівність”, „справедливість”, „автономія”, „терпимість” і т.д.