2.3. Регулювання конфлікту

Вихід із конфлікту на ранній стадії не завжди можливий. Тому виникає питання, як зробити конфлікт конструктивним, менш болісним і гострим. Конфліктологи вважають, що вирішення цих завдань знаходиться на шляху регулювання конфлікту, управління ним.

Активним прихильником стратегії управління конфліктом є німецький конфліктолог Р.Дарендорф. Він виступає взагалі проти термінів „розв’язання”, „ліквідація” конфлікту, оскільки вони відображають „соціологічно помилкову ідеологію, згідно з якою повне усунення конфлікту можливе і бажане”. Замість указаних термінів учений пропонує інший − регулювання конфліктів. „Припинення конфліктів, яке, на противагу придушенню та „відміні”, − пише Р. Дарендорф, − обіцяє успіх, оскільки воно відповідає реальності, я буду називати регулюванням конфліктів. Регулювання соціальних конфліктів є вирішальним засобом зменшення насильства майже всіх видів конфліктів. Конфлікти не зникають з допомогою їх регулювання; вони не обов’язково стають відразу менше інтенсивними, але чим більше їх регулюють, тим більше вони стають підконтрольними, і їх творча сила ставиться на службу поступового розвитку соціальних структур”.

Достатньо відомим на заході є поняття „управління конфліктом”. Конфліктологічна концепція „управління конфліктом” ставить на меті не усунення конфлікту, а контроль за ним, регулювання та розв’язання протиріч, на яких ґрунтується відповідний конфлікт. К.Мітчелл пропонує трирівневу схему впливу на конфлікт. Перший рівень він пов’язує з запобіганням конфлікту, його попередженням. Другий рівень, на його думку, спрямований на попередження негативних наслідків конфлікту. Третій рівень дозволяє усунути протиріччя, що викликали конфлікт, і скласти угоду між сторонами конфлікту.

Регулювання конфлікту − це засіб упорядкування та контролю за його розвитком. Його сутність виражається в приведенні конфліктної взаємодії у відповідність зі встановленими нормами і правилами відносин між різними соціальними суб’єктами. Фактично соціальна регуляція спрямована на усунення соціальних відхилень − девіації. Об’єктом регулювання є не соціальні суб’єкти, а їх поведінка (регулюють щось, а не когось). Предметом регулювання є властивості, параметри об’єкта, що підлягають змінам.

Регулювання може бути прямим (спрямоване безпосередньо на об’єкт) та опосередкованим (спрямоване на умови та найближче оточення предмета). Результативність регуляції обумовлюється комплексною взаємодією прямого і опосередкованого регулювання.

Ефективність регулятивних дій обумовлено також низкою інших чинників, зокрема ресурсними можливостями учасників конфлікту (як кажуть, безглуздо вимагати виконання оперних партій від німого); ресурсами суб’єкта, що регулює конфліктну взаємодію, якщо він є посередником, а не учасником конфлікту; професіоналізмом суб’єктів регулювання; налаштованістю оточення на усунення силових засобів розв’язання конфліктів; позитивним сприйняттям регулятивної діяльності учасників конфлікту та посередників; своєчасністю „втручання” у конфлікт; ефективністю методів, засобів та прийомів регуляторної діяльності; наявністю об’єктивних умов для регулювання конфлікту.