5. Економічна думка Стародавнього Сходу

Перші державні утворення виникли в Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Індії та Китаю, що географічно та історично робить їх країнами східного рабства. Деякі найдавніші пам'ятки економічної думки дійшли до наших днів: Стародавній Єгипет

Важливе місце серед історичних пам'яток Стародавнього Єгипту займають повчання, більшість з яких мають форму порад батька синові. Так, наприклад, „Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мірікара” (ХХІІ ст. до н. е.) присвячене абсолютизації божественної влади та визнанню правил людської поведінки та економічних і політичних функції фараона. Процес еволюції давньоєгипетського суспільства відображено в „Реченні Іпусера” (відома копія ХІІІ ст. до н. е.), де описується соціальний переворот, що відбувався в ХХІІІ – ХХІ ст. до н. е. і спричинив розпад централізованої системи управління, здійснивши регламентацію господарського життя та контроль за діяльністю безпосередніх виробників.

Месопотамія і Палестина.

Економічні ідеї старовавілонського царства представлені „Кодексом законів Хаммурапі” (ХVІІІ ст. до н. е.). Відомо, що всіх законів було 282, до нас дійшло тільки 247. Закони Хаммурапі свідчать про розвиненість економічних відносин та відповідне економічне мислення. В них ідеться про: 1) створення великого царського господарства; 2) збереження приватної власності, рабоволодіння; 3) встановлення правових норм 4) боротьба з лихварством; 5) заміна натуральної сплати податків грошовою; 6) впорядкування сімейних відносин.

Стародавній Китай.

Стародавній Китай був одним із центрів цивілізації, тому пізнання його економічної думки має важливе значення. Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю сформувалися в VІ до ІІ ст. до н. е.: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, протягом століть вели жорстку полеміку з багатьох філософських та економічних проблем. Засновником конфуціанства був Конфуцій (551 – 497 до н. е.) – (з китайської „мудрець”). Своє вчення він виклав в формі бесід, які були згодом видані під назвою “Лунь-юй” (“Бесіди і судження”), де узагальнив етико-політичне вчення, що докорінно впливало на розвиток духовної культури.

Стародавня Індія. Староіндійську економічну думку викристалізовано з міфологічного та релігійного мислення, де основні економічні уявлення торкалися проблем встановлення соціальної структури. Аналізування господарських явищ та процесів торкалося: власності, багатства, економічних функцій держави.Систему господарського устрою Стародавньої Індії відображено в „Законах Ману” – збірці про релігійний, правовий обов'язок. “Закони Ману” відкривають поняття необхідності суспільного поділу праці.

6. Господарство первісних племен на території українських земель

На українських землях в цей період найбільш відомою культурою була трипільська, названа так від назви села Трипілля на Київщині. Трипільці заселяли територію від Карпат до Південного Бугу, Придніпров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Для поселень було характерним кругове розташування жител. Трипільці вели осілий характер життя, жили у постійних спорудах чотирикутної форми. Будуючи хату, забивали в землю дубові палиці, між якими закладали стіни з плетеного хмизу, обмазаного глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка – глиняна, в середині приміщення – велика піч, навколо якої лежанка з випаленої цегли. Хати розмальовували як з середини, так і ззовні. Згодом починають з’являтися протоміста, площею до 400 га.

Основними заняттями трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі в Україні. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Борошно одержували за допомогою кам’яних земле терок (жорен), жали збіжжя кістяними або крем’яними серпами. Трипільці розводили рогату худобу, свиней, коней. Розвивалося общинне ремесло. Почали використовувати перший штучний матеріал – кераміку. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, прикрашеного чорним, білим та жовтим орнаментом, жіночі статуетки прабатьків. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Виникло прядіння і ткацтво, ткацький верстат. Протягом неоліту остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалення лука і стріл, з’явилися справжня кам’яні сокири. Виник наземний транспорт – лиж, віз, сани, худоба використовувалася як тяглова сила. Результатом неолітичної революції стала досить розвинена система обміну. Трипільці отримували в обмін на хліб худобу від отсгодських племен, коней, запозичили від них деякі технологічні способи керамічного виробництва. В енеолітичний період вироби з руди потрапили та територію України з Балкано-Дунайського району.

Населення трипільської культури стало праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з давніх-давен жив на своїй землі, освоюючи територію від Дніпра до Дністра.