76. Вікові зміни працездатності людини.

При старінні знижується як фізична, так і розумова працездатність. Це пояснюється зменшенням інтенсивності відновних процесів, і вирішальна роль в цьому належить нервовим центрам. Порушується синтез медіаторів і здатність рецепторів клітинних мембран реагувати на ці медіатори. В центрах розвиваються гальмівні процеси, які охороняють нервові клітини від глибокого стомлення. Системи кровообігу та дихання у старих людей не можуть забезпечити клітини, які працюють, достатньою кількістю кисню та поживних речовин. Нервові центри не здатні генерувати високі частоти імпульсів. Перемикатись з одного ритму роботи на інший літнім людям важко, адже у них вже сформувався стереотип і перехід на інший дається нелегко.

77. Фізіологічні основи спорту. Принципи побудови оптимальних режимів тренувань.

Окремим видом адаптації, що розвивається при зміні рівня функціональної активності, є адаптація при спортивному тренуванні. Адаптаційний процес розвивається при багаторазовому повторюванні фізичних вправ. Фізичні вправи – це певним чином скомпоновані мʼязові рухи, основною метою яких є підвищення функціональних можливостей тих органів та систем, які забезпечують оптимальне виконання відповідної мʼязової роботи або збереження й відновлення здоровʼя.

Під час фізичної праці спостерігаються наступні стадії:

- передстартового стану;

- впрацьовування;

- стійкої працездатності;

- стомлення;

- відновлення.

При скороченні мʼяза витрати АТФ різко збільшуються і його працездатність знижується. Для синтезу АТФ спочатку використовується креатинфосфатний шлях ресинтезу. За його рахунок утворюється досить багато АТФ (близько 3,6 моль/хв), але запасу креатинфосфату у мʼязі досить лише на 1-2 с роботи.

Гліколітичний шлях не такий енергоємкий (1,2 ммоль/хв). При ньому утворюються недоокислені продукти, що перешкоджає роботі м'яза. Найекономнішим шляхом ресинтезу є аеробне окислення. Але цей шлях найбільш інерційний — активність ферментів у м'язі підвищується через 2—4 хв після початку скорочення м'яза. Для нього потрібний кисень, транспорт якого до м'язів залежить від систем дихання i кровообігу. А ці системи впрацьовуються поступово.

Передстартовий стан – зміни функцій органів і систем. Вони спрямовані на підготовку організму до наступної діяльності і сприяють прискоренню впрацьовування. Підвищується частота скорочень серця, посилюється дихання, активізується транспорт газів, що зумовлено збудженням симпатико-адреналової системи.

Впрацьовування — процес поступового виходу на потрібний piвень функцій м'язового апарата i вегетативних функцій, що забезпечують мʼязову діяльність. Час, потрібний для переходу на новий функціональний piвень, тим довший, чим складніша система.У забезпеченш м'язово'ї роботи беруть участь багато органів та систем, що мають pізні структури й регуляцію, тому впрацьовування їx після початку м'язової діяльності відбувається не одночасно — гетерохтонно.

Власне м'язи, що іннервуються соматичною нервовою системою,виходять на належний функціональний piвень досить швидко (через 4—5 с). Цей час потрібний для збудження ЦНС, залучення необхідної кількості м'язів i рухових одиниць. Значно iнертніші

системи дихання та кровообігу. Вже при перших скороченнях скелетних м'язів дихальні рухи частішають, а через 20—30 с поглиблюються. Але точна відповідність хвилинного об'єму дихання пoтpeбi в газообміні встановлюється через кілька хвилин після початку м'язової роботи. Встановлюється нове співвідношення стану судин – розширюються судини мʼязів, які працюють, і відбувається перерозподіл кровотоку.

Період впрацьовування закінчується тоді, коли системи організму виходять на новий стійкий piвeнь функціональної активності, який забезпечує задану інтенсивність м'язової роботи. Цей етап характеризується підтриманням на стаціонарному piвнi систем транспорту газів. Час роботи в стійкому стані залежить від величини навантаження i стану організму. Що інтенсивніша робота, то коротший цей стан. Це залежить від можливих шляхів ресинтезу АТФ у м'язах. При інтенсивному навантаженні посилюється гліколіз. При цьому утворюються недоокислені продукти обмінy, що обмежують працездатність.

Інтенсивність поглинання кисню м'язами, які працюють, залежить від таких чинників: а) зниження рівня Ро₂ у м'язах i збільшення градієнта напруги О₂ між ними i кров'ю, яка притікає; б) підвищення температури тіла; в) зменшення рівня рН; г) збільшення

концентрації в еритроцитах 2,3-ДФГ. Усі ці чинники прискорюють дисоціацію оксигемоглобіну. Внаслідок зростання в кpoвi напруги Рсо₂ i недоокислених продуктів обміну, активності симпатичної нервової системи підтримуються на високому piвнi інтенсивність дихання i функція серця.

Стійкий робочий стан призводить до стомлення. Воно характеризується: зниженням провідності у нейромʼязових синапсах (не встигає ресинтезуватись медіатор); знижується рН у мʼязових волокнах, що призводить до зниження активності ферментів гліколізу. Падає АТФ-азна активність міозину і зменшується можливість виходу Са²⁺ з саркоплазматичної сітки. Знижуються запаси глікогену в мʼязах і печінці, що супроводжується зниженням рівня глюкози в крові. Накопичуються продукти метаболізму – молочна кислота, СО₂, продукти азотистого обміну. Настає гіпоксія, що гальмує ресинтез АТФ і креатинфосфату.

Після завершення фзичної роботи настає фаза відновлення, що характеризується поступовим відновленням гомеостазу, а також покращенням деяких властивостей організму завдяки тренуванню (гіпертрофія мʼязів; збільшення діаметра мʼязових волокон, але зростає й кількість міофібрил, АТФ і креатинфасфату, підвищується активність ферментів, збільшуються у мʼязах запаси глікогену і тригліцеридів).

Оптимальні режими тренувань повинні будуватися на систематичному чергуванні фізичних навантажень і відпочинку; дотриманні належного раціону харчування, збагаченого високоенергетичними речовинами.