Спеціальні види необхідної оборони

Спеціальними видами необхідної оборони визнаються передбачені в ч. 4 та ч. 5 ст. 36 ККУ випадки необхідної оборони, при яких не встановлюються межі заподіяння шкоди:

Необхідна оборона, здійснювана особою в стані сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням.

Оборона від нападу озброєної особи.

Посягання озброєної особи має місце там, де посягаючий має та використовує холодну, бо вогнепальну зброю, або вибухові речовини, або будь-які інші предмети, що використовуються як зброя.

Оборона від посягання групи осіб (дві чи більше особи, незалежно від того, чи є вони суб’єктами злочину).

Необхідна оборона від протиправного (той, хто посягає не дійсного, ні гаданого права в проникнення в приміщення) насильницького (вторгнення, з подоланням певних перешкод) вторгнення в житло (будь яке постійне чи тимчасове приміщення, призначене для проживання, а також конструктивно поєднані та невіддільні від нього приміщення) чи інше приміщення.

Будь-яка шкода, заподіяна умисно, чи з необережності, при спеціальних видах необхідної оборони визнається правомірною, тобто перевищення меж необхідної оборони бути не може.

Уявна оборона ст. 37 кку

Має місце там, де реальне суспільно небезпечне посягання відсутнє і особа помилково оцінюючи дії потерпілого лише припускає наявність такого посягання (різновид фактичної помилки в характері власного діяння).

Оскільки уявна оборона заснована на помилці, правила про відповідальність залежать від характеру помилки:

Якщо помилка була вибачальною (виправданою), тобто обставини справи давали особі достатню підставу вважати, що має місце реальне суспільно небезпечне посягання, в такій ситуації уявна оборона за своїми кримінально-правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. В цих випадках особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо заподіяна нею шкода у випадку реальності посягання була в межах необхідної оборони. Але особа підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж необхідної оборони, якщо при такому реальному посяганні заподіяна нею шкода була перевищенням меж необхідної оборони.

Якщо помилка була не вибачальною, тобто обстановка, яка склалася не давала достатніх підстав вважати, що має місце суспільно небезпечне посягання, і особа, яка оборонялася могла усвідомити, що суспільно небезпечне посягання відсутнє, то в такій ситуації за шкоду, заподіяну у стані уявної оборони ця особа підлягає відповідальності, як за злочин, вчинений з необережності.

Межі заподіяння шкоди злочинцю при його затримання:

При затриманні злочинця завжди правомірною визнається така шкода:

Будь-яка шкода, заподіяна злочинцю через необережність, аж до позбавлення його життя.

Будь-яка умисна шкода, не більш тяжка, ніж середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкої шкоди, тобто умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження або смерті злочинцеві, є правомірним лише тоді, коли це відповідало небезпечності скоєного злочину і обстановці затримання злочинця.

У всіх інших випадках має місце перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні злочинця.

Поняття і види покарань.

Ч.1 ст. 50 – Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки:

Покарання – це захід державного примусу.

Державний примус застосовується тільки за обвинувальним вироком суду.

Цей примус застосовується від імені держави.

Примус застосовується тільки до особи, яка визнається винною у вчиненні злочину.

Обмеження прав і свобод.

Обмеження прав і свобод повинно бути передбачено законом.

Мета покарання полягає у запобіганні або зменшенні злочинності.

Мета покарання

Виправлення засудженого.

Мета не вчинення в майбутньому особою злочинів, що була засуджена за вчинення злочину.

Види покарання

Штраф – це грошове стягнення, мінімум якого – 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а максимум – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо в статтях Особливої частини не передбачено більшого розміру.

Позбавлення військового спеціального звання, рангу, кваліфікаційного класу, за умови вчинення тяжкого або особливо тяжкого суду.

Позбавлення права займатися певною діяльністю, якщо злочин вчинюється з використанням тієї діяльності, або тієї посади.

Громадські роботи – виконання у вільний від роботи або навчання час громадських суспільно корисних робіт.

Виправні роботи

Службові обмеження для військовослужбовців

Конфіскація майна, у випадку, якщо особи вчиняє тяжкий, або особливо тяжкий корисливий злочин.

Арешт (від 1 до 6 місяців) – перебування в умовах ізоляції.

Обмеження волі – перебування у виправних установах відкритого типу

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – спеціальний вид позбавлення волі для строковиків.

Позбавлення воля на певний строк

Довічне позбавлення волі.

Призначення покарань

Постанова ПВСУ №7 від 24 жовтня 2004 року зі змінами, внесеними Постановою ПВСУ №18 від 10 грудня 2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Під призначенням покарання розуміється діяльність суду по визначенню в обвинувальному вироку конкретного виду та розміру основного, а, за необхідності, і додаткового покарання особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

Принципи призначення покарання:

В абзаці 1 п.1 Постанови ПВСУ записано 4 принципи призначення покарання:

Принцип законності. Законність призначення покарання полягає в тому, що особі, визнаній винною у вчиненні злочину може бути призначений тільки той вид покарання і в тому розмірі, який встановлений в кримінальному законі.

Принцип справедливості. Справедливість є двох видів: урівнюючи справедливість і розподільча справедливість. Справедливим призначення покарання буде тоді, коли особам, які вчинили злочини приблизно однакового рівня суспільної небезпечності, за інших рівних умов мають призначатися приблизно однакові за своєю суворістю покарання.

В той же час, особам, які вчинили злочини різного ступеня суспільної небезпечності, мають призначатися різні за своєю суворістю покарання.

Принцип обґрунтованості. Цей принцип означає, що вибір судом того чи іншого виду покарання має бути вмотивований і пояснений у вироку.

Принцип індивідуалізації покарань. Особі, визнаній винною у вчинені злочину, має бути чітко і точно визначений вид і розмір покарання, з урахуванням всіх конкретних обставин справи, тяжкості злочину і особи винного.