7. Феодалізм: характеристика, основні пам’ятки суспільно-економічної думки

Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст. Він базувався на приватній феодальній власності на землю та позаекономічному примусі безпосередніх виробників-селян, які мали власне дрібне господарство. Позаекономічний примус забезпечував феодалам присвоєння додаткового продукту у формі земельної ренти (у вигляді панщини, натурального чи грошового оброку). Феодальне суспільство характеризувалось ієрархічною структурою панівних соціальних верств і широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, міських комун, ремісничих цехів, купецьких гільдій, лицарських орденів тощо). Важливу роль у житті суспільства відігравали традиції, звичаї, релігійний світогляд. Економічні погляди цієї епохи мають досить широкий діапазон: від законності володіння землею та соціального поділу суспільства до проблем товарно-грошових відносин.

У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації стали заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у приватне володіння та користування. Однак держава продовжувала повністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки. Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм "державного феодалізму".

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу "План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) — класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Фінанси держави, на думку Лі Гоу, є основним інструментом її збагачення. Державне регулювання має здійснюватися для того, щоб "у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток" [27, с. 259]. Споживання матеріальних благ слід здійснювати з урахуванням соціального рангу людей. Багато уваги у трактаті Лі Гоу приділено регулюванню цін, тобто "вирівнюванню" ринкових цін на зерно впродовж року. Держава таким чином повинна послаблювати сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Програма нагромадження державою запасів продовольства на випадок непередбачених обставин безпосередньо пов'язана у Лі Гоу з вирішенням проблеми споживання.

Економічні погляди арабських учених у період виникнення ранньофеодальної держави певним чином відбив Коран, перші записи якого належать до кінця VII — початку VIII ст. У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві.

7. Характеристика періодів зрілої феодальної економіки (XI-XIII ст.) та пізнього Середньовіччя (XIV-XV ст.)

У період зрілого феодального господарства зросло значення сеньйорії. Однак вона не стала великим виробником, оскільки грунтувалася на дрібному селянському господарстві. Доменіальне господарство не тільки виробляло продукцію, а й присвоювало значну частину праці селян. Починаючи з XI ст. більш інтенсивно протягом XIV— XV ст. зростало значення селянських господарств. Доменіальне господарство зберегло свою роль у тваринництві, лісових промислах, вирощуванні технічних культур, городництві, орієнтованих на ринок. Для землекористування характерними були черезсмужжя панських і селянських земель і єдині для всіх примусові сівозміни, асортимент культур, строків посіву та збирання врожаю. У Південній Франції, Середній і Північній Італії, Іспанії селяни користувалися компактними ділянками, що обгороджувалися або обкладалися кам'яними стінами від худоби. У заельбській Німеччині, Чехії, Польщі з переходом на німецьке право запроваджувався лановий порядок, коли орні землі, раніше розкидані хаотично, зводилися в компактні поля, а селяни отримували лан землі (16,8 га). У районах з переважним розвитком тваринництва більше значення мали луки і пасовища.

З IX ст. спочатку в районах Середземномор'я, а далі в усій Європі сільське господарство ставало товарним. У XI—XIII ст. більшу частину сільськогосподарської продукції продавали феодали. Це була продукція переважно селянських господарств, що надходила до господарсько-адміністративних центрів сеньйорій як натуральна рента. В XIV—XV ст. селяни почали активно торгувати продукцією власного господарства.

В цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської техніки зростав повільно. Прогрес не охопив усіх районів Європи. Зберігалися первісні системи рільництва, не завжди здійснювалися правильні сівозміни, удобрювалися лише сади, городи, виноградники, доменіальні землі при посівах ярих — раз на три роки. Селянські наділи практично не удобрювалися. Бур'янів не виривали з коренем, а лише зсапували верхівки. Не вистачало кормів, і, як наслідок, у селянських господарствах бракувало худоби. Руйнівний вплив мали війни.

У сучасній історико-економічній літературі існують два погляди на формування на території України зрілої феодальної економіки:

1) упродовж XII - першої половини XIV ст. за часів політичної роздробленості;

2) у часи польсько-литовської доби другої половини XIV-XV ст.

Внаслідок відсутності достатньої історичної інформації в науковій літературі феодальна економіка українських земель періоду феодального роздроблення чітко не змодельована.