7. Спільні риси та відмінності західно-християнської та східно-християнської цивілізацій

Східнохристиянська цивілізація була ще однією з цивілізацій, творцем яких стало християнство. Ця цивілізація була цивілізацією-близнюком західної цивілізації; вона так само була дочірньою для еллінської, і її також створило християнство. Коли це суспільство надламалось, стався парадокс: православно-християнська цивілізація не перестала існувати – турки створили світову державу для чужого суспільства. Тойнбі вказував, що турки-османи хоча й були економічним тягарем, проте зіграли позитивну політичну роль, давши цьому суспільству світову державу, яку воно виявилося неспроможне створити власними силами (там же, т.1, с.179).

Ця світова держава мала особливості, пов’язані з тим, що її творцями були кочовики. Кочовики-турки, опинившись поза своїм природнім середовищем і завоювавши осіле населення почали відноситись до нього, як раніше до худоби, яку випасали. Якщо в звичайному стані кочовики і їх худоба живуть у симбіозі і це задовідьняє обидві сторони, тому що кожна зі сторін не може жити окремо сама по собі, то у випадку з «людською худобою» кочовики є паразитами.

Кочове суспільство змогло пристосуватися до надзвичайно жорстких умов існування; природа примусила кочове суспільство бути в постійному напруженні всіх. Фактично це суспільство перетворило себе на раба природних циклів. Вершиною досягнень кочовиків було приручення і навчання тварин, які допомагають їм випасати худобу – собаки, коня, верблюда та ін. Зумівши приручити «людську худобу», кочовики витворили унікальний аппарат управлінців-рабів. Управлінців-рабів і управлінців-воїнів використовували практично в усіх суспільствах, де кочовики встановили свою систему управління. Найдосконалішою стала оттоманська система управління, яка здійснила найскладніше завдання – керування суспільним організмом чужої цивілізації.

Еллінське суспільство у вигляді Римської імперії помирало, розколовшись на частини. І християни, і варвари були чужі світу, в якому вони жили, і який розпадався у них на очах. Якщо перші виступи внутрішнього пролетаріату Римської імперії проти панівної меншості носили насильницький характер, то потім, прийнявши християнство, вони стали боротися проти своїх поневолювачів “смиренням”. До внутрішнього пролетаріату Римської імперії еллінського суспільства належали раби і найнижчі прошарки населення. Саме вони в своїй масі прийняли християнство початкового рівня. На руїнах Західної Римської імперії завдяки християнству початкового рівня, зародилась сучасна Европейська цивілізація. Нашестя варварів сприяло швидкому розширенню сфери впливу християнства.  

7. Економіка Західної Європи та її аграризація у V-X ст.

V--X ст. -- період становлення і зрілості феодального господарства в Європі. Його формування швидше проходило у країнах, де колонат взаємодіяв з первісним способом виробництва. Шляхи формування феодального господарства у кожній країні були своєрідними. У Франції головна роль належала прекаріям і комендаціям. Лише в північній Франції, на західнонімецьких землях панувало доменіальне господарство з відробітками. Одночасно королі дарували феодалам імунітетні привілеї позаекономічного примусу по відношенню до селян. Загальноєвропейське значення мала феодалізація громади-марки.

У XI--XIII cт. завершилося становлення основних форм феодального землеволодіння. Сформувалися сеньйоріально-селянські відносини. Усі форми життєдіяльності селянських господарств були під контролем феодалів. Переважали продуктова і продуктово-грошова ренти. Селяни не були прикріплені до землі, оскільки в умовах феодальної роздробленості сеньйорія не могла добитися повернення селян-утікачів. З розвитком товарного виробництва зародилася тенденція до зростання господарської та правової самостійності селян.

У XIV--XV cт. у країнах Західної Європи відбулася перебудова сеньйоріальної системи. Селяни стали особисто вільними. Скоротилося доменіальне господарство. Склалися нові форми землекористування та експлуатації селян: цензива, копігольд, короткострокова селянська оренда (половинщина), велика комерційна оренда, найм.

У країнах на схід від Ельби еволюція сеньйоріально-селянських відносин проходила у зворотному напрямі: посилилася особисто-спадкова залежність селян, зросло значення доменіально-панщинного господарства, пов'язаного з ринком. У загальнодержавних масштабах обмежувалися селянські переходи від одного феодала до другого.

Спільною ознакою для всіх європейських країн було зростання державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоріальні відносини.

Відбувся перехід від пасовищного до стійлового тваринництва. Розвивалися багатогалузеві господарства та територіальна спеціалізація. Зріс виробничий досвід селян.

Урбанізація Західної Європи, що розпочалася з XI cт., зумовила переростання міст на центри ремісничого виробництва і торгівлі. Внаслідок "комунальних" революцій значна частина міст домоглася сеньйоріальності. Основною організаційною формою ремесла були цехи. В XIV--XV cт. розпочався розпад цехового ладу, що заважав технічному прогресу.

Зросло значення торгівлі. Вона мала корпоративний характер. Купці об'єднувалися в торгові гільдії. Склалися внутрішні національні ринки.