7. Трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

7. «Осьовий» час і формування сучасних цивілізацій

Період "осьового часу" 800-200 рр. до н. е. - найважливіша віха в історії доіндустріальної цивілізації. К. Ясперс у праці "Сутність і призначення історії" визначав "осьовий час" як загальнолюдську добу розвитку розуму, людської особистості та свідомості. В цей час незалежно один від одного проповідували основоположники релігійно-філософських течій і виникли базові основи світових релігій (джайнізм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, іудаїзм), конкретна людина усвідомлювалась як особистість, яка несе відповідальність за свої думки, слова і діяльність, суб'єкт культурно-історичного розвитку. Релігійно-філософсько-етнічна духовність почала впливати на хід історії. К. Ясперс зазначав, що ці процеси не поширилися на всі суспільства Стародавнього світу. Він поділив народи на три категорії: осьові народи, народи, що не знали прориву, та первісні народи.

Сучасні дослідники "осьового часу" аналізують його як період глобальної системної трансформації духовного, політичного, економічного та соціального життя, змістом якого є перехід від ранніх (локальних, ранньополітичних і ранньокласових) цивілізацій до традиційних (регіональних, зрілих і станово-класових). Традиційні регіональні, станово-класові цивілізації - це друга стадія розвитку доіндустріального суспільства. Цей період характеризується також завершенням формування цивілізацій східного та західного типів еволюції.

Були закладені основи нової духовної культури людства, пов'язані з ідеєю вільного вибору та самореалізації людської особистості. Утверджувалося розуміння місця і ролі людини у суспільстві залежно від особистих здібностей, можливостей та рішучості. Людина відчула свободу і моральне право на незгоду з публічною владою, її осудження та непокору. Формувалася творча активність людини. Зароджувалися філософія, пророцькі релігії, авторська лірика, індивідуальний портрет. Як професійна сфера виникає наука, знання пов'язують з особистими досягненнями окремих філософів та вчених. Формуються базові ідеї основних світових релігій: буддизму, християнства, ісламу, іудаїзму, зороастризму, індуїзму, конфуціанства. Починаючи з осьового часу, в історії суспільного розвитку все більшого значення набуває суб'єктивний фактор.

У технологічному відношенні відбувається перехід до масового використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню продуктивності та обсягів сільськогосподарського виробництва, використанню додаткових сил у промислово-ремісничому виробництві.У соціально-економічному аспекті це був час утвердження приватновласницьких відносин. Влада-власність на землю та інші природні ресурси зберігалася, але втрачала своє панування.