33. Економічні вчення Дж. Мілля

Основні положення методології дослідження Мілля схожі з класичною школою.

Специфіка поглядів Мілля виявилася в таких моментах:

• вчений відокремив закони виробництва від законів розподілу. Перші з них постійні, а другі – залежать від законів і звичаїв суспільства;

• спробував додати до законів незмінного суспільства динаміку політичної економії.

Багатство, в уявленні Мілля, – це сукупність благ, що володіють міновою вартістю.

Ціна є грошовим виразом вартості. До чинників, що утворюють ціну,Мілль відносив конкуренцію, мотивуючи це тим, що покупець прагне купити дешевше, а продавець – продати дорожче.

Капітал, на думку Мілля, – запас продуктів праці, що виникає внаслідок заощаджень, завдяки постійному відтво¬рюванню. Незважаючи на обмеження виробництва наявні¬стю капіталу, додаткові вкладення останнього за наявності трудових ресурсів можуть привести до розширення вироб¬ництва без певної межі.

Прибуток є засобом продуктивної сили праці, а її вели¬чина має бути не менша від суми відсотка на капітал, стра¬хової премії і заробітної плати з управління. Якщо прибу¬ток недостатній, то капітал вилучають із виробництва до того періоду, коли прибуток зросте.Кредит не збільшує продуктивних ресурсів країни, але завдяки йому, вони більш повноцінно використовуються у продуктивній діяльності. Джерело кредиту – капітал (гро¬шовий), що не використовується в цей час у виробничих цілях.

Мілль поділив ринки на статичні й спекулятивні.

Погляди Мілля на заробітну плату зводяться до такого: сукупний попит на працю нееластичний, тому потрібно визнати «теорію робітничого фонду», за якою суспільство має у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих коштів, запаси яких і використовують капіталісти для утри¬мання робітників. Ця теорія при перевірці часом була ви¬знана неспроможною.

Ідеал суспільного ладу Мілль бачив у досягненні людь¬ми повної незалежності без обмежень, крім заборони на спричинення шкоди іншим людям; економічний прогрес пов'язував з науково-технічним прогресом, зростанням без¬пеки особистості.

Соціальні реформи Мілля:

• введення корпоративної асоціації, що ліквідує найма¬ну працю;

• соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;

• обмеження нерівності за допомогою обмеження права успадкування.

34. Економічний розвиток Франції за часів промислового перевороту: передумови та підсумки.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804—1814 pp.) уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. У текстильній промисловості поширилися "дженні", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавлення чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Континентальна блокада (введена в 1806 p.), що закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, прискорила становлення тих галузей французької промисловості, що грунтувалися на континентальній сировині (суконна, полотняна, швейна, взуттєва, хімічна, металообробна). Однак криза охопила ті галузі, що працювали на колоніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували товари. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповільнення темпів промислового перевороту.

У період реставрації монархії Бурбонів (1815—1830 pp.) і Липневої монархії (1830—1848 pp.) промисловий переворот прискорився. Зростали темпи механізації текстильної промисловості. У 1848 p. у бавовняній галузі працювало 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, у шовковій — 90 тис., з яких 2/3 знаходилися в Ліоні — центрі цієї галузі. Зріс обсяг металургійного виробництва. У 1846 p. половину чавуну та 2/3 заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його добували 4,4 млн т на рік, імпортували 2— 2,5 млн т.

Будували парові двигуни, машини для текстильної промисловості. В металообробній промисловості запроваджували механічні верстати. У 1842 p. рейки залізниць виготовляли 13 заводів. За розмірами промислової продукції Франція в середині XIX ст. займала друге місце в світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися ще низькими. Переважали мануфактури, маленькі майстерні кустарного типу. У 1814 p. був виданий закон, що дозволяв вивозити вовну з Франції. Це викликало подорожчання вовни і негативно вплинуло на виробництво сукнаВирішальний етап промислового перевороту розпочався після революції 1848—1849 pp. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу машинобудування. В легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської.