19. Економічна думка середньовіччя: каноністи, Фома Аквінський

Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. В умовах повного панування феодального способу виробництва, церква теж стала великим феодалом. Широкого розповсюдження набула схоластика.

Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства.

Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. “Справедлива ціна” не може містити прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна – Божа кара за людські гріхи.

Найвідомішим представником канонічної доктрини називають домініканського італійця, ченця Фому Аквінського (Аквіната, 1225 – 1274 рр). Його праця “Сума теології” стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом.

Багатство – розглядалось ранніми каноністами як сукупність матеріальних благ, створених працею. Нагромадження золота і срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним.

Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Фома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними.

Гроші, на думку A. Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають “внутрішню цінність”, держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її “внутрішньої цінності” право встановлювати “номінальну вартість”.

Прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик . Однак заняття торгівлею заради наживи та збагачення Аквінат засуджував як ганебне явище, спрямоване на задоволення гріховної пристрасті.

20. Давньоруська феодальна держава: розвиток господарства. Пам’ятки економічної думки.

У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних , залежно від географічних умов, систем обробітку грунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підгрунтям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжними галузями господарства стали промисли, бджільництво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва, всьго ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку феодальних відносин.

У Київській Русі IX-XIII ст., як і на всьому європейському просторі, економічний світогляд визначався спадкоємністю минулого, конкретними проблемами господарського побуту і впливами соціальних концепцій християнства. Економічна думка того часу знайшла відображення в економічній політиці київських князів, "Правді Руській", творах церковних діячів.

В центрі "Правди Руської" - питання про власність, економічні стосунки, верховенство і підданство, соціальний статус окремих категорій населення. Кари і штрафи за вбивства людей, за нанесення їм тілесної шкоди можна витлумачити як спробу зберегти в доброму стані робочу силу, челядь, воїнів, які були так потрібні для обробітку маєтків, ведення війни, продажу в рабство.