Змістовний модуль 2.3.

Тема 7. Формування європейської культури

Нового часу (ХVII-XVIII ст.)

Лекція 7. Формування європейської культури

Нового часу (ХVII-XVIII ст.) ( 2 год.)

План

1. Історичні умови та особливості розвитку культури в хvii-XVIII ст.

2. Революція в природознавстві. Раціоналізм.

3. Новий погляд на суспільство. Епоха Просвітництва – срс (4 год.)

4. Характеристика художніх стилів ХVII-XVIII ст.

5. Російська культура в епоху Нового часу.

Література до теми 7

1. Петкова С.М. Справочник по мировой культуре и искусству. – Р.-н-Д.: Феникс, 2006. – 403 с.

2. Ізваріна О.М. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник. – Донецьк: ДІТБ, 1999. – 153 c. – С. 84-97.

3. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: навч. посібник. – Київ: Центр навч. літератури, 2003. – С. 117-124.

4. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 82-89.

5. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: навч. посібник. – К.: Т-во

"Знання", 2000. – С. 278-295.

6. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: уч. пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1998. – С. 108-129.

7. Українська і зарубіжна культура / За заг. ред. К.В. Заблоцької. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. – С. 167-182.

1. Історичні умови та особливості розвитку культури

в XVII—XVIII ст.

Кінець середніх віків і початок Нового часу охопила епоха Відродження і Реформації, перехідна за своєю природою. Оформлення й поширення культури власне Нового часу припадає на XVII—XVIII століття. Цей період знаходиться між революціями: його відкривають революції в Нідерландах (перемогла в 1608 р.) та Англії (почалася 1640 р.), а завершують війна за незалежність англійських колоній в Америці (1775—1783 рр.) та Французька революція (1789—1793 рр.).

Упродовж цих двох віків остаточно утверджуються національні держави. При збереженні загальних закономірностей, взаємовпливу, певної моди чітко окреслюється культура кожної країни. Неповторна своєрідність пов'язана з національною мовою, традиціями, історією, а також з економічним, політичним устроєм. Найбільший вплив на європейський культурний процес в цей час справляють, кожна по-своєму, дві країни — Англія і Франція. Англійська буржуазія, утвердившись в економіці, раніше починає політичну боротьбу. Після перемоги ж швидко йде на компроміс, встановлюється конституційна монархія (владу короля обмежує парламент). Франція — країна класичного абсолютизму (абсолютизм — необмежена монархія). Його вершина — остання третина XVII століття, роки правління «короля-сонця» Людовіка XIV, автора знаменитої формули: «Держава — це я». У XVIII столітті королівська влада перетворюється на реакційну силу. При зростаючій економічній кризі і невдоволенні народу дворянство продовжує зберігати зовнішній блиск. Не менш відомий афоризм фаворитки Людовіка XV маркізи Помпадур: «Після нас — хоч потоп».

Ці історичні особливості знайшли своє відображення у сфері культури. В Англії раніше складаються прогресивні буржуазні політичні і філософські погляди, але повнішого розвитку і рішучого вираження набувають вони у Франції в ході ідеологічного протистояння з абсолютизмом. Саме Франція стає класичною країною Просвітництва, звідси його ідеї розповсюджуються по всій Європі. У Франції головну увагу приділяють соціальним теоріям, етичним концепціям, в Англії ж розробляється класична політична економія.

Розвиток культури в XVII столітті й розвиток культури у XVIII столітті має свої особливості. У сучасників та в науці більш пізнього періоду невипадково не склалося узагальненого визначення культури XVII століття. Наприклад, початок цього сторіччя в Англії багато в чому ще пов'язаний з Ренесансом, а в Італії Відродження вже пішло в минуле, у Швейцарії домінує Реформація. Головна межа культурного процесу — нестійкість, дуже швидкі зміни. З XVIII же сторіччям пов'язана досить суцільна історико-культурна епоха — епоха Просвітництва. Причому, що характерно, такою її усвідомлювали вже сучасники: термін використали самі просвітники. У XVII столітті увагу активно мислячих людей було насамперед зосереджено на науковому поясненні явищ природи, у XVIII столітті — на проблемі суспільного устрою.