Козацтво і його куль­тура

Заснувалося козацтво на островах пониззя Дніпра, де був створений укріплений військо­вий табір — Запорозька Січ. Запорожці, насліду­ючи своїх пращурів часів Київської Русі, ходили походами на Крим і в Туреччину, відбивали їхні на­пади на Україну.

Перебуваючи поза межами польсько-литовського законодавст­ва та держави, козаки жили за республіканським устроєм, куль­тивували лицарський ідеал і вій­ськові доблесті, були провідника­ми патріотичної ідеї. Вчорашні втікачі з кріпацтва, вони відчували себе спадкоємцями неза­лежної Київської Русі: характерний вигляд козака «оселедець і вуса» є не що інше, як наслідування імід­жу князів і дружинників київської епохи. Таким чином підкреслюва­лося, що козаки — це вільний і шляхетний народ.

Існування Запорозької Січі на кордоні християнського світу, по­стійна напруга й готовність до смерті визначили неповторні риси психології козацтва:

«За соціально-культурним змі­стом Запоріжжя було такими собі дверима у «світ навиворіт», що озна­чає парадоксальний, водночас аске­тично-мілітарний і карнавально-сміховий характер його існування (суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарство і волоцюжництво, дис­ципліна і анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ве­дення війни тощо).

4

З посиленням польського гніту в Укра­їні козаки переносять свої удари на нових ворогів, ставши основною силою у боротьбі за національну незалежність. Саме козаць­ке військо зіграє вирішальну роль у визвольній війні проти Речі Поспо­литої під проводом Богдана Хмельниць­кого і визначить подальшу долю України.

Важливу роль у козацькому житті мали захист православних традицій, фізич­не загартування, фольклорно-музична культура. У західних істориків козаки опи­сані як доблесні лицарі. Вони були не тіль­ки героями історичних пісень і дум, але часто і їх виконавцями. Саме в Січі розви­нулося своєрідне явище української народ­ної культури — кобзарство, виконання народних пісень або дум під акомпане­мент бандури (кобзи). Кобзарі були по­етами й усними літописцями, оспівували бойову славу України.

Окрім поезії, важливу роль у житті Січі і всієї України мали музика, спів і танці. Зокрема, у Запорозькій Січі була створена школа світського та церковного вокалу, де готували читців і співаків для православних церков України. Високого рівня розвитку досягла у козаків військо­ва музика. Загони запорозьких козаків, що виступали у похід, обов’язково мали сурмача. Трубу і сурму використовували як сигнали в боях, а також при урочис­тих зустрічах гостей. Високого розвитку в козаків досягло також хорове мистецтво.

Особливою популярністю в козаків і всіх українців користувалися танці, улюб­леним серед яких був гопак. Його вико­нували тільки чоловіки, під час танцю вони показували свою силу і спритність.

У січовій музичній школі, де вчили вокальній музиці і церковному співу, були створені спеціальні групи виконавців, що ставили лялькові спектаклі (вертеп) у супроводі музики. Отож, культура козаків була багатогранною і згодом стала частиною духовного життя українців. Відомо, що в зарубіжній публіцистиці виникла визначення Запорозької Січі як «україн­ської Спарти».