29. Фактор часу і періоди у функціонуванні підприємства.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначають короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції.

Це означає, що обсяг виробництва може підвищуватися за рахунок додаткової кількості труда, сировини, матеріалів (перемінних факторів). Також вважається, що можливості вступу нових фірм в галузь в короткостроковому періоді досить обмежені.

Довгостроковий період – період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (L, K).

В довгостроковому періоді фірма має можливість змінити загальні обсяги споруд та обладнання, кількість машин та механізмів, а галузь – кількість функціонуючих в ній фірм. Довгостроковий період – це період, на протязі якого можна подолати бар’єри для входу та виходу з галузі.

Інколи виділяють також миттєвий період – це період, потягом якого не змінюється жоден з факторів виробництва, а на зміну ринкових умов підприємство може відреагувати лише зміною рівня цін.

Довжина кожного з цих періодів залежить від масштабів виробництва та від особливостей технологічного циклу на кожному конкретному підприємстві. Розмежування цих періодів важливе для аналізу витрат та особливостей поведінки фірм в умовах досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії та інших ринкових структур.

Згідно теорії життєвого циклу підприємства виділяють три стадії життєвого циклу підприємства:

- перша стадія – характеризується активною експансією, нарощуванням темпів зростання. Накопичення спрямоване на створення виробничих потужностей і завоювання ринків;

- друга стадія – зростання курсів акцій й прибутку, збільшення доходів власників капіталу. Головне місце займає боротьба за утримання своєї долі ринку, зростання виробничий потужностей у порівнянні зі скороченням витрат відходить на другий план;

- третя стадія – відбувається зниження обсягів продаж, а разом з тим і скорочення прибутку, що стимулює відтік капіталу із галузі. На цій стадії єдиною метою підприємства є збереження життєздатності, тобто функціонування на протязі певного періоду часу.

30. Поняття і параметри виробничої функції.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обґрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Властивості виробничої функції: при незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу при незмінності затрат інших: якщо, наприклад, К, М – const, а зростає тільки L, то Q0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Виробнича функція у короткотерміновому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів:

Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) – це загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) – це приріст загального обсягу виробництва, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

Ця закономірність відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягах інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсі зменшується.

Цей закон не був доказаний теоретично, він був виведений експериментальним шляхом спочатку у сільському господарстві, а потім і інших галузях виробництва. Він відбиває реально спостерігаємий факт необхідності дотримання відповідних пропорцій між різними факторами виробництва. Порушення цих пропорцій, яке виявляється у збільшенні використання одного з ресурсів, може дуже швидко вичерпати границі взаємозамінюваності ресурсів і в кінцевому підсумку привести до зменшення ефективності його використання.

Але закон спадної граничної продуктивності має відносний характер. По – перше, він характеризує лише короткостроковий період часу, коли хоча б один з факторів виробництва залишається незмінним. По-друге, технічний прогресс постійно розширює його границі.