Варіанти морфеми

Варіанти однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи.

На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання.

У мові морфем, що мають варіанти, значно менше порівняно з тими, що реалізуються як сукупність аломорфів. Прикладом варіантів морфем є:

закінчення прикметників називного відмінка однини жіночого роду -а, -ая (червона, червоная), середнього -е та -еє (синє, синєє), місцевого відмінка однини чоловічого і середнього родів -ім, -ому (у синім, у синьому, в чистім, у чистому), називного множини -і та -її (високі, високії),

дієслівні закінчення 1 особи множини наказового способу -імо та -ім /запишімо, запишім, розкажімо, розкажім, ходімо, ходім/;

закінчення дієслів 1 особи множини дійсного способу -имо/-им, -емо/ -ем: свідчимо, свідчим, знаємо, знаєм;

прикметникові суфікси -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-/живесенький, живісінький, любесенький, любісінький, дрібнесенький, дрібнісінький, дрібнюсінький/,

суфікси інфінітива -ти та -ть: думати, думать, жити, жить;

дієслівний постфікс -ся та -сь: вагатися, вагатись, скаржитися, скаржитись. Вибір варіантів морфеми часто залежить від стилістичних особливостей їхнього використання. У поетичних текстах, наприклад, повні форми прикметників співіснують з короткими. Так, у Т.Шевченка трапляються високії /могили/, козацькії /очі/, козацькая /воля/, ненька /старенькая/, синєє /море/, лютеє/ /горе/. Для розмовного стилю характерні -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: гарнесенький, гарнісінький, гарнюсінький, худесенький, худісінький, худюсінький.

Отже, між морфами однієї морфеми встановлюється кілька типів відношень.

Морфи перебувають між собою у відношенні додаткової дистрибуції, коли вони мають тотожне /інваріантне/ значення і частково схожу фонемну форму. В цих випадках вибір морфа однієї морфеми залежить від позиції в слові, пор.: флексійні морфи словоформ батьк-ові, друг-ові, син-ові, й після ж, ц, ч, ш небож-еві, персонаж-еві, митц-еві, глядач-еві, доповідач-еві, товариш-еві.

Морфи однієї морфеми не залежать від сусідніх морфів у слові, їхня зміна відбувається як вільний вибір, але при цьому вони зберігають тотожне інваріантне значення і часткову подібність форми вираження, пор.: ход-ім, ход-ім-о, темн-ім, темн-ому /в місцевому відмінкові однини прикметників чоловічого та середнього роду/.

Морфи різних морфем утворюють паралельні словоформи або дублетні форми слів, пор.: персонаж-у і персонаж-еві /ім.дав.в.одн./; композити з невираженим нульовим суфіксом і нульовою флексією: природолюб, себелюб, гріховод, риболов та суфіксами -ець, -ник і нульовою флексією: природолюбець, себелюбець, гріховодник, риболовець; іменники з нульовим суфіксом — флексією та флексією -а: гріховод-0, гріховод-а.

10. Морфемний аналіз слова — це поділ слова на значущі части­ни, з яких складається слово. Морфемний аналіз слід виконувати в такій послідовності:

1)   з’ясувати, що означає аналізоване слово;

2)   встановити, до якої частини мови воно належить;

3)   встановити, яка форма (змінна чи незмінна) аналізується;

4)   у змінному слові визначити флексію й основу, пам’ятаючи, що:

а)  не завжди флексія стоїть в абсолютному кінці слова (пор. дивляться, ходи-но);

б)   не завжди флексія позначається окремою буквою (пор.: гай -гаї, соловей — солов’ї)]

в)  змінне слово може мати нульову флексію (вікон, рук, мате­рин)]

5)   визначити характер основи (вона може бути похідною і непохід­ною), вичленувати службові морфи шляхом зіставлення одно- корінних і одноструктурних слів; закінчувати аналіз основи зна­ходженням кореня. Таке членування М.М. Шанський називає пронципом “матрьошки”.

Морфемний аналіз - вид лінгвістичного аналізу, спрямованого на визначення морфемного структури слова, на з'ясування того, як в структурі словоформи виражено лексичне і граматичне значення. Об'єктом морфемного аналізу є словоформа. Мета - встановити, з яких морфем складається слово. Завдання морфемного аналізу: 1) встановити, в яких частинах слова міститься лексичне і граматичне значення; 2) визначити членімость основи; 3) виявити типи морфем у слові; 4) охарактеризувати їх функції і значення.  При проведенні морфемного аналізу враховуються такі принципи: синхронізму, подвійного зіставлення; обліку лексичного значення слова. Згідно з принципом синхронізму вичленення морфем повинно проводитися з позиції синхронії, при цьому необхідно враховувати живі семантичні та структурні зв'язки в сучасній російській мові. Виходячи з цього принципу, наприклад, ми визнаємо нечленовану основу слова німець, хоча в діахронії в складі цієї одиниці була коренева морфема -ньому- і суфікс-ець. Принцип подвійного зіставлення однокореневі і одностурктурні словами реалізується в ході порівняння слова з однокореневі словами для виділення кореневої морфеми, а також з одно структурними словами для виокремлення афіксів. При цьому важливо враховувати смислову і формальну спільність виділяються морфем. Причому форма може варіюватися в межах історичних чергувань, наприклад: рука - ручний: нога – ножний.

Облік лексичного значення слова необхідний при роботі зі словами-омонімами.