7. Принципи морфологічного аналізу слова. Сучасний морфемний склад слова й етимологічний.

Під морфологічним аналізом розуміють повну обробку взятих окремо (без будь-якого зв’язку з контекстом) словоформ. В результаті такої обробки кожна словоформа замінюється так званою інформацією – ланцюжком символів, що визначають усі ті властивості даної словоформи, що необхідні для подальшого аналізу (і подальшого перекладу). Інформації до словоформ використовуються на другому етапі аналізу – під час синтаксичного аналізу, в результаті якого встановлюються зв`язки між усіма словоформами тексту та між частинами складних речень. Морфологічний аналіз – основний інструмент морфологічних процесорів. Створення повнофункціонального морфологічного процесору неможливе без детального розуміння принципів морфологічного аналізу.

У процесі морфологічного аналізу легко виділяються такі основні моменти, що є спільними для різних мов та алгоритмів: 1.Пошук словоформи (або залишку) в певних списках морфем (у таблицях). Під пошуком мається на увазі послідовне порівняння текстової одиниці (словоформи або залишку) з елементами списку (з основами, префіксами або суфіксами) доти, доки елемент списку політерно не “вкладеться” зліва направо до текстової одиниці, що обробляється. 2.Вибір потрібного елемента з кількох можливих. Тут мається на увазі випадок, коли до текстової одиниці одночасно можуть вкладатися різні морфеми (омонімічні або спряжені). Необхідний вибір робиться на основі спеціальних поміток, що приписані морфемам та відображають їхню сполучність. Так, за допомогою поміток при основі обирається правильний суфікс (із декількох, що вкладаються до цього закінчення); при розтинанні залишку на суфікси може бути виправлено помилку, що її припустилися раніше (під час відтинання основи) і т.д. 3.Вибір інформацій до окремих морфем та об`єднання цих інформацій у загальну інформацію до словоформи, що аналізується. 4.Виявлення індивідуальних особливостей морфем (якщо такі особливості є) та врахування впливу цих особливостей на загальну інформацію до словоформи. 5.Вибір подальших дій після того, як завершено обробку наступної морфеми. Послідовність дій зазвичай визначається властивостями щойно обробленої морфеми. Конкретний зміст цих п`яти основних моментів морфологічного аналізу змінюється в залежності від алгоритму, але самі ці моменти залишаються в принципі незмінними. Не обов`язково всі п`ять моментів мають місце: другий та четвертий можуть взагалі бути відсутні (наприклад, у мові, де немає морфем, що співпадають і де морфеми не мають індивідуальних особливостей). Важливо лише те, що для опису морфологічного аналізу вищенаведених моментів досить.

8. Поняття морфеми, морф, аломорф, варіант морфеми.

Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється у слові і реалізується у морфах. Рівень мови.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

1. мають те саме значення

2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,

3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Варіанти однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи.

На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. (сь, ся; а, ая; ти, ть; м, мо)